Головна / Судова практика / Відшкодування шкоди / Стягнення моральної шкоди з держави: огляд судової практики

Стягнення моральної шкоди з держави: огляд судової практики

Те, що діяльність наших державних органів не є ідеальною знає майже кожен українець. На жаль іноді відверто протиправна поведінка посадових осіб державних органів призводить до очевидного порушення прав громадян. Судовий захист порушених прав є досить дієвим інструментом впливу на посадовців та поновлення прав та інтересів громадян, однак зазвичай він зводиться до визнання дій (бездіяльності) посадових осіб держорганів протиправним, скасування актів індивідуальної дії або до зобов’язання вчинити певні дії. Чи достатньо цього для поновлення прав та інтересів громадян? Чи є можливість отримати більш суттєву сатисфакцію за ті порушення приватних інтересів, які допускають державні органи?

Виходячи із системного аналізу статей 23, 1167, 1173 та 1174 Цивільного кодексу України можна дійти висновку, що у разі завдання державним органом своєю протиправною поведінкою моральної шкоди громадянину, останній має право на її відшкодування незалежно від вини органу державної влади. 

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: 

  • у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; 
  • моральних переживаннях у зв’язку з ушкодженням здоров’я; 
  • у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав;
  • у зв’язку з незаконним перебуванням під слідством і судом; 
  • у порушенні нормальних життєвих зв’язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розібравшись із правовим регулюванням відшкодування моральної шкоди з боку органів державної влади пропоную вашій увазі ключові, на мій погляд, судові рішення Верховного Суду у спорах про стягнення моральної шкоди з держави.

1. Процесуальні особливості розгляду спорів за позовами про стягнення моральної шкоди з держави

Юрисдикція спорів про стягнення моральної шкоди з держави

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 у справі №522/3454/16-ц

“Вимоги про відшкодування шкоди, як майнової, так і моральної, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір (частина друга статті 21 КАС України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року та частина п’ята статті 21 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року). Якщо такі вимоги заявлено окремо, вони вирішуються судами в порядку цивільного судочинства.”

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18

“п. 29. Отже, враховуючи те, що вимога про відшкодування матеріальної та моральної шкоди заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду в частині розгляду за правилами цивільного судочинства вимоги про відшкодування шкоди та вважає, що цей спір у межах заявлених вимог в цілому має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.”

Також дивіться постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №234/14372/16-ц та від 03.07.2019 у справі №750/1591/18-ц.

Як бачимо ключовим у визначенні юрисдикції спору про відшкодування моральної шкоди з державного органу є те, чи заявлено одночасно із цією вимогою вимогу про вирішення публічного-правового спору. Якщо такі вимоги об’єднані звертатись слід до адміністративного суду, а якщо ні – до суду загальної юрисдикції (або господарського суду, якщо позивач – юридична особа).

Належний відповідач

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №761/3884/18

“34. Держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник або представник (частина четверта статті 58 ЦПК України; частина четверта статті 55 КАС України).

35. Отже, як у цивільному, так і в адміністративному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. також пункт 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року).”

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц

“44. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.”

З вищевикладеного приходимо до висновку, що належним відповідачем у справі про відшкодування моральної шкоди державою є відповідний державний орган, який власне і завдав цю шкоду. Залучення органів Державної казначейської служби України у таких справах не є обов’язковим чи визначальним.

2. Підстави та умови покладення на державу відповідальності за завдану моральну шкоду

Умови за яких відшкодування моральної шкоди може бути покладено на державні органи

У пунктах 32, 60, 61, 66, 69, 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 зроблений висновок, що:

“застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. 

За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.”

У постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:

“питання наявності між сторонами деліктних зобов’язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого і держави, що не регулюються нормами КПК України, а суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Стверджуючи про необхідність попереднього судового рішення або рішення іншого компетентного органу, яким має бути встановлено протиправність відповідних дій, рішень чи бездіяльності державного органу при здійснені кримінального провадження, як підстави для відшкодування шкоди, апеляційний суд не врахував, що спірні деліктні правовідносини виникли через дії, які не опосередковуються регулюванням КПК України.”

Отже, для покладення відповідальності за завдану моральну шкоду на державу необхідно довести протиправність поведінки відповідного держоргану та факт заподіяння цією протиправною поведінкою моральної шкоди. При цьому, наявність будь-якого попереднього рішення, яким би протиправна поведінка держоргану була встановлена не є обов’язковим.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. У справах про відшкодування моральної шкоди з держави Касаційний адміністративний суд Верховного Суду дуже часто посилається на цю постанову. Зокрема у цій постанові колегією суддів було зазначено:

“52. Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

56. При цьому слід враховувати, що порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб’єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров’я потерпілого.

57. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв’язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується – обов’язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).”

3. Особливості доказування завданої моральної шкоди

У постанові від 05.12.2018 у справі №210/5258/16-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:

“сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Велика Палата Верховного Суду не погодилася з судами першої й апеляційної інстанцій, які задовольнили позовну вимогу у розмірі майже вчетверо меншому порівняно з тим, який просив стягнути позивач. Проте, не відкинувши жодні аргументи позивача про обставини, які свідчать про глибину його фізичного болю та страждань, не навели мотивів для такого визначення розміру відшкодування моральної шкоди (п. 68, 70).”

Постанова Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №523/4822/17:

“Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об’єктивний причинний зв’язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об’єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв’язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.”

Постанова Верховного Суду від 26.11.2020 у справі №826/18130/16:

“При цьому, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.”

Таким чином, враховуючи практику Верховного Суду, відмічаємо, що сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України критеріїв. Ключовим елементом у справах про відшкодування моральної шкоди вважаю є причинно-наслідковий зв’язок між діяннями посадової особи держоргану та заподіянням шкоди. Саме цей елемент, на моє переконання, є найбільш складним з точки зору доказування. Тим паче, що у у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

На останок хотів би звернути вашу увагу на ще одну цікаву постанову Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №823/782/16. У ній колегією суддів Касаційного адміністративного суду при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди було зроблено висновок про те, що відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, має на меті, як компенсацію потерпілому завданих збитків, так і запобігання вчинення суб’єктом владних повноважень такого у майбутньому, зокрема, шляхом здійснення превентивних заходів для удосконалення виконання своїх функцій, спрямованих на інтереси людини.

Також у вказаній постанові зазначено про те, що моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Позиція про те, що метою стягнення моральної шкоди є також запобігання вчинення суб’єктом владних повноважень порушень прав громадян у майбутньому є досить незвичним для нашого юридичного середовища, але з цим важко не погодитися. Вважаю, що у спорах про стягнення моральної шкоди із держави слід якомога частіше посилатися на вищевказану постанову Верховного Суду задля поширення такого підходу серед суддів всіх інстанцій та юрисдикцій.

Один коментар

  1. Крім того, суттєвою помилкою Коваля Є.О. було те, що він не надав суду прямих доказів стосовно розладу здоров я (медична довідка), відсутності на роботі з приводу участі у судових засіданнях (довідка з роботи). Доречи, судові засідання неодноразово відкладалися у зв язку з неявкою позивача. З огляду на те, що в законодавстві України поступово вдосконалюється інститут відшкодування моральної шкоди, необхідно прийняти ті нормативно-правові акти, що будуть встановлювати зазначений спосіб захисту прав людини. Також необхідно довести до громадськості, що свої права слід відстоювати. Коли права людини дійсно стануть пріоритетом нашого суспільства, тоді ми зможемо себе з впевненістю називати незалежною і демократичною Державою.

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*