Головна / Судова практика / Позовна давність / Практика ВС щодо позовної давності: початок перебігу за ч. 1 ст. 261 ЦК України

Практика ВС щодо позовної давності: початок перебігу за ч. 1 ст. 261 ЦК України

Позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав – учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Про вказане неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, зокрема у своїх рішеннях від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», пункт 570, та від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 51.

В Україні загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Беручи до уваги наслідки пропуску позовної давності, практичне застосування цього інституту стало справжнім полем для битви юристів та адвокатів у судовому процесі. Оскільки для застосування позовної давності перш за все необхідно встановити дату початку її відліку, у цій статті будуть наведені найбільш цікаві на думку автора висновки Верховного Суду щодо застосування ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

1.Загальні висновки Верховного Суду щодо застосування цієї норми:

1.1. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право в примусовому порядку через суд (постанова КЦС ВС від 03.07.2019 по справі №136/277/18, постанова КЦС ВС від 10.07.2019 по справі №321/1702/16-ц).

1.2. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше (постанова КЦС ВС від 04.07.2019 по справі №146/294/16-ц, постанова КЦС ВС від 03.07.2019 по справі №685/1098/17).

1.3. Порівняльний аналіз термінів “довідався” та “міг довідатися”, що містяться в наведеній правовій нормі, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Крім наведеного, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Отже, якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (постанова КГС ВС від 24.07.2019 по справі №521/14384/16-ц, постанова КГС ВС від 02.07.2019 по справі №925/271/18).

1.4. Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

При цьому в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, позовна давність починає обчислюватися з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов (постанова КЦС ВС від 01.07.2019 по справі №711/8934/17-ц).

2. Обчислення позовної давності у справах про визнання правочинів або окремих положень договору недійсними:

2.1. Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК України – від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (постанова КЦС ВС від 03.07.2019 по справі №274/6230/14-ц).

2.2. Для юридичної особи (суб`єкта підприємницької діяльності) як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (постанова КГС ВС від 02.07.2019 по справі №910/14018/18).

2.3. Разом з тим Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій по суті прийняли до уваги лише обставини, пов`язані з моментом, коли Позивач довідався про порушення свого права та залишили поза увагою обставини, пов`язані з моментом, коли Позивач, який вважає себе засновником Підприємства, міг (мав можливість) дізнатися про порушення свого права, проявивши звичайну розумну обачність та зацікавленість станом своїх корпоративних прав (постанова КГС від 02.07.2019 по справі №925/271/18).

3. Обчислення позовної давності у справах за позовом прокурора в інтересах держави:

3.1. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (п. 46 постанови ВП ВС від 17.10.2018 по справі №362/44/17).

3.2. Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об’єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (п. 48 постанови ВП ВС від 17.10.2018 по справі №362/44/17).

3.3. У випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів (постанова ВП ВС від 30.01.2019 по справі №357/9328/15-ц).

4. Обчислення позовної давності щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат (ч. 2 ст. 625 ЦК України):

4.1. Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов’язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов’язання до моменту його усунення і обмежується останніми трома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц).

В якості узагальненого висновку можна зазначити, що початок перебігу позовної давності за ч. 1 ст. 261 ЦК України співпадає з моменту виникнення у зацікавленої особи права пред’явити позов. Якщо особа не знала та не могла знати про порушення свого права, вона повинна довести відповідні обставини.

Наостанок хотілось би навести ще одну позицію ЄСПЛ щодо позовної давності, яку нерідко цитує Верховний Суд у своїх судових рішеннях, та яка зводиться до того, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (№o. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Один коментар

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*