Судова практика, юридична аналітика, юридичні послуги | Адвокат Віталій Будьонний
Споживче кредитування є одним з найбільш розповсюджених в Україні. Кредитують фізичних осіб на споживчі потреби як банки, так і МФО, а самі кредити надають не тільки для купівлі побутової техніки, а й для придбання нерухомості чи транспортних засобів.
Власне наразі Закон України “Про споживче кредитування” визначає, що споживчий кредит – це грошові кошти, що надаються фізичній особі на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.
В контексті стягнення заборгованості споживче кредитування варто виокремлювати хоча би з тієї причини, що йому властиве не притаманне для правовідносин в Україні обов’язкове досудове врегулювання.
Проте багато років це не було перепоною для звернення кредитора одразу в суд із позовом про дострокове стягнення споживчого кредиту. Змінилося усе у 2020 році, хоча самі норми про обов’язкове досудове врегулювання при достроковому поверненні споживчого кредиту з’явилися ще у 2006 році.
| Норма | Зміст норми | Період дії норми |
|---|---|---|
| Частина 10 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" | Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:
| 13.01.2006 - 15.10.2011 |
| Частина 10 статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" | Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:
| 16.10.2011 - 09.06.2017 |
| ч. 4 ст. 16 Закону України "Про споживче кредитування" | У разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит. Кредитодавець зобов’язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність. | з 10.06.2017 |
Зміна у судовій практиці Великої Палати Верховного Суду
Цікаво, що у своєму першому висновку щодо застосування процедури досудового врегулювання у споживчому кредитування колегія суддів ВП ВС зазначила, що направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання цих спорів. Ненаправлення такого повідомлення кредитором не може свідчити про відсутність порушення його прав, а як наслідок, кредитор може вимагати їх захисту через суд – виконати боржником обов’язок з дострокового повернення кредиту (постанова ВП ВС від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц).
Однак, вже через рік позиція змінилася на користь обов’язкового досудового врегулювання у разі вимоги кредитором дострокового повернення споживчого кредиту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №638/13683/15-ц зауважила про наступне:
Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов’язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором (п. 21. постанови).
Власне у цій постанові й було зазначено про відступ від висновку, який було викладено у 2019 році у постанові від 27.03.2019 у справі №521/21255/13-ц:
Наведений висновок не враховує спеціальний порядок заявлення кредитодавцем вимоги про дострокове повернення коштів у разі неналежного виконання позичальником умов договору про надання споживчого кредиту. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначеного висновку, конкретизувавши його так: суд, установивши, що кредитування відбулося для задоволення споживчих потреб позичальника, має застосувати до встановлених правовідносин приписи, які регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов’язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту (п. 25. постанови).
Прострочення мінімум на один календарний місяць
Як ми з вами побачили вище, ще у 2006 році в Законі України “Про споживче кредитування” була закладена умова, відповідно до якої у кредитора з’являлося право вимагати дострокового повернення споживчого кредиту, якщо позичальник допустив прострочення мінімум на один календарний місяць.
А починаючи з 16.10.2011 для споживчих кредитів, які забезпечені іпотекою або для придбання нерухомості, почала діяти окрема умова про мінімум три календарних місяці прострочення.
І хоча в цілому визначення “календарного місяця” є очевидним, а масової судової практики, яка вказувала би на нерозуміння кредиторами цього поняття, я не знайшов, тим не менш, наведу приклад постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №235/2874/17 (споживчого кредитування ця справа ніяк не стосувалась) в якій колегія суддів нагадує, що календарний місяць – це місяць за календарем (січень, лютий, березень і т.д.), тобто період з першого по останній день кожного місяця у календарному році (з 1 по 31 (30) число).
Якщо позичальник на тимчасово окупованій/непідконтрольній території
Норми як Закону України “Про захист прав споживачів”, так і “Про споживче кредитування” передбачають строк для усунення споживачем прострочення, який починає свій відлік з моменту отримання споживачем вимоги кредитора. Отже, однією з обставин, яку необхідно встановити в контексті дотримання кредитором процедури досудового врегулювання, є отримання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового повернення кредиту.
Верховний Суд розглядав справу №409/1398/18 предметом якої було дострокове стягнення споживчого кредиту. З тексту постанови касаційного суду вбачається, що банк у січні 2018 року направив на адресу позичальника вимогу про дострокове повернення кредиту. Однак адреса реєстрації місця проживання позичальника – місто Луганськ.
Позиція банка з цього приводу була така:
Направивши боржнику вимогу про дострокове повернення кредиту відповідно до рекомендацій АТ «Укрпошта», викладених на веб-сайті www.ukrposhta.ua, та листа Луганської дирекції АТ «Укрпошта» від 19 серпня 2015 року № 527, згідно з яким рекомендовано направляти поштові відправлення на території Луганської та Донецької областей, що не контролюються українською владою, за допомогою виду поштового відправлення – «до запитання», банк виконав вимоги, передбачені частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року.
Однак колегія суддів КЦС ВС прийшли до висновку, що цього недостатньо:
Реєстрація на тимчасово окупованій території України відповідно до статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не може звужувати обсяг існуючих прав громадян України та, окрім цього, дана обставина не виключала можливості повідомлення боржника про наявність боргу за кредитним договором та дострокового повернення боргу за договором будь-яким альтернативним способом, як-то: за телефоном або електронною поштою.
Заперечуючи проти вимог банку ОСОБА_1 вказувала, що позивачу була відома її електронна адреса, на яку направлявся працівником банку розрахунок заборгованості, а також лист банку від 12 листопада 2015 року про розмір загальної заборгованості за кредитом. Крім того, банк направляв їй лист від 04 червня 2015 року № 60-09/104 за адресою: АДРЕСА_3.
Отже між сторонами відбувалась переписка щодо існуючих правовідносин.
Тобто позивачу була відома інформація щодо електронної пошти боржника, а також адреса її тимчасового місця проживання.
Проте банк не надав судам попередніх інстанцій жодних доказів повідомлення боржника ОСОБА_1 у будь-який із можливих способів, зокрема електронною поштою або за відомим місцем проживання боржника на не окупованій території України.
Суд апеляційної інстанції, урахувавши критерії справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності зробив правильний висновок, що позивач не виконав положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, про направлення ОСОБА_1 досудової вимоги про дострокове повернення кредитних коштів.
Як наслідок, через недодержання банком процедури обов’язкового досудового врегулювання, суд касаційної інстанції залишив в силі постанову апеляційного суду, який вимоги задовольнив частково – стягнув тільки прострочену заборгованість на момент пред’явлення позову.
Постанова КЦС ВС від 08.12.2021 у справі №409/1398/18.
Коли вимога про дострокове повернення втрачає чинність
Закон визначає, що вимога кредитодавця про дострокове повернення кредиту втрачає чинність у разі, якщо споживач усуне порушення умов договору у передбачений законом строк (30/60 днів з моменту отримання вимоги).
Зокрема на цьому й акцентувала, серед іншого, свою увагу колегія суддів КЦС ВС у постанові від 31.08.2022 у справі №509/1121/18:
Підсумовуючи, лише належне усунення порушень умов договору має наслідком втрату чинності вимоги кредитора про дострокове погашення кредиту. Часткове погашення боргу не приводить до таких наслідків, адже свідчить про неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань із своєчасного погашення боргу.
Надати суду докази направлення вимоги
Якщо закон встановлює необхідність обов’язкового досудового врегулювання, то очевидно, що при зверненні до суду кредитору необхідно довести факт виконання цієї вимоги закону. За відсутності відповідних доказів у достроковому стягненні кредиту суд відмовить.
Власне так і сталося у справі №751/11211/16-ц. Залишаючи в силі постанову апеляційного суду, який стягнув виключно прострочений борг, Верховний Суд у своїй постанові від 21.09.2022 зауважив:
Проте надані банком докази не містять доказів надсилання відповідачам саме досудової вимоги про виконання зобов’язання за кредитним договором, а саме не надано опису вкладення, що підтверджував би надіслання позичальнику та поручителю саме зазначеної вимоги.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 521/19118/14-ц, від 10 лютого 2021 року у справі № 288/1595/13.
Разом з тим з наданих банком чеків не можливо встановити, які саме документи були надіслані відповідачам та чи отримані ці документи останніми.
В деяких випадках досудова вимога не потрібна
В данному випадку все залежить від умов конкретного кредитного договору. Але в цілому мова йде про кейси, коли сторони погодили зміни терміну повернення кредиту (дострокове повернення) під відкладальну обставину, а саме – виникнення у боржника прострочення. Зазвичай в таких випадках у договорі зазначається певний строк з моменту прострочення сплати чергового платежу після спливу якого вважається, що настає термін повернення кредиту в повному обсязі.
На подібну умову договору про споживчий кредит звернув увагу Верховний Суд у постанові від 28.09.2022 у справі №343/131/17:
З аналізу змісту пункту 3.6 кредитного договору слідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов’язання є виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, так як у такому повідомленні банк не вимагає дострокового виконання зобов’язань.
Виходячи з наведеного, у разі прострочення виконання позичальником своїх зобов’язань відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов’язання та така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі.
Адвокат Віталій Будьонний