Головна / Тексти судових рішень / Цивільне судочинство / Постанова КЦС ВС від 04.04.2018 №367/7401/14-ц

Постанова КЦС ВС від 04.04.2018 №367/7401/14-ц

Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 367/7401/14-ц

провадження № 61-11183св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Головуючого – Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), ЖуравельВ. І., Курило В. П., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_4,

представник позивача – ОСОБА_5,

відповідач – публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

представник відповідача – Тузова ВладиславаОлександрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року у складі колегії суддів Сержанюка А. С., Данілова О. М., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Приватбанк» про захист прав споживачів.

Позовна заява мотивована тим, що 18 травня 2009 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір № SAMDN1000705891445 (вклад «Депозит VІР»), за умовами якого він передав банку грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США на строк до 18 травня 2010 року з процентною ставкою за користування вкладом 12,5 % річних. Того ж дня між сторонами укладено договір № SAMDN01000705891376 (вклад «Депозит VІР»), відповідно до умов якого позивач передав банку грошові кошти у розмірі 100 000 грн терміном до 18 травня 2010 року з процентною ставкою за користування вкладом – 22 % річних.

Відповідно до умов указаних договорів у випадку якщо у строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, цей договір продовжується ще на один строк.

До договору № SAMDN01000705891376 від 18 травня 2009 року, сторони 10 вересня 2013 року уклали Додаткову угоду, якою змінили розмір вкладу на 406 257,10 грн та процентну ставку за користування вкладом – 18 % річних.

Позивач указує, що з березня 2014 року на всій території України заблоковано можливість вільно користуватися та розпоряджатися коштами, розміщеними відповідно до вказаних договорів. У зв’язку з цим позивач неодноразово звертався до співробітників банку, відповідальних за обслуговування його карток, на що не отримував обґрунтованої, відповідно до законодавства України, відповіді, а лише посилання на неможливість обслуговування рахунків та карток клієнтів, відкритих у відділеннях банку в АР Крим.

30 квітня 2014 року на адресу ПАТ КБ «Приватбанк» позивач направив вимогу розблокувати доступ до рахунків та вкладів за вищезазначеними договорами та прохання перевести зазначені договори на обслуговування до відділення ПАТ КБ «Приватбанк» за адресою м. Київ, просп. Перемоги, 27-А. Однак, письмову відповідь на вказану вимогу не отримав, у зв’язку з чим 27 серпня 2014 року позивач звернувся до банку із заявами про розірвання договорів депозитного вкладу від 18 травня 2009 року №SAMDN01000705891445 і №SAMDN01000705891376 та повернення коштів.

З урахуванням викладеного ОСОБА_4 просив визнати спірні договори від 18 травня 2009 року розірваними, стягнути з відповідача суми вкладів, нараховані відсотки, пеню, інфляційні втрати та 3% річних.

Справа судами розглядалась неодноразово. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2016 року заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 05 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 07 липня 2016 року у складі судді Карабаза Н. Ф. у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірні договори були дійсно укладені, оскільки їх оригінали суду не надано. Крім того, суд першої інстанції вважає, що спірні договори укладені на погоджених сторонами умовах, доказів істотних порушень їх умов позивачем не надано.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN1000705891445 – 511 752,38 грн вкладу, 352 092,55 грн процентів за користування вкладом, 10 000 грн пені та 5 449,40 грн – 3% річних.

Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_4 за договором від 18 травня 2009 року № SAMDN01000705891376 – 406 257,10 грн вкладу, 86 950,15 грн процентів за користування вкладом, 8 000 грн пені, 3 061,75 грн – 3% річних та 25 644,15 грн інфляції.

В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що заявлені позивачем вимоги про стягнення коштів за договорами вкладів підлягають задоволенню в частині стягнення суми вкладів та процентів за їх користування. Стягнення пені та трьох процентів річних не є подвійним застосуванням штрафних санкцій, що узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у справах №6-37цс16 від 11 травня 2016 року та №6-699цс16 від 28 вересня 2016 року. З урахуванням обставин справи на підставі положень частини третьої статті 551 ЦК України вважав за можливе зменшити розмір пені за несвоєчасне виконання договорів.

Вважав, що підстав для стягнення підвищених відсоткових ставок за положеннями додаткових договорів немає, оскільки позивач таких вимог не заявляв і вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Зазначив, що висновок суду першої інстанції про відсутність належних і допустимих доказів щодо укладення спірних договорів не заслуговує на увагу, оскільки в матеріалах справи наявні нотаріально посвідчені копії договорів та квитанцій про внесення коштів на їх виконання.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позовні вимоги про розірвання договорів вкладів не підлягають задоволенню, оскільки позивач направив до банку відповідну заяву від 27 серпня 2014 року про їх розірвання, у зв’язку з чим і відповідно до пункту 16 Договорів, статті 1075 ЦК України договори припинили свою дію. Зазначені обставини виключають необхідність вирішення цього питання у судовому порядку.

14 грудня 2016 року представник ПАТ КБ «Приватбанк» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не визначив характер спірних правовідносин та не встановив фактичні обставини справи. Зокрема, що позивач у порушення вимог закону на підтвердження своїх вимог не надав оригінали спірних договорів та платіжних документів про внесення коштів, що унеможливлює здійснити йому виплати по вкладах.

Стягнення на користь позивача пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» та 3% річних і інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України вважає подвійним стягненням штрафних санкцій, оскільки до правовідносин, які виникли між сторонами, Закон України «Про захист прав споживачів» застосуванню не підлягає.

14 грудня 2016 року представник ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення пені і справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно застосував частину 3 статті 551 ЦК України та зменшив визначений позивачем розмір пені, оскільки обставин, які мають істотне значення для її зменшення, немає.

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року відкрито касаційне за касаційною скаргою ПАТ КБ «Приватбанк», а 28 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_4

30 січня 2017 року до суду надійшли заперечення представника позивача на касаційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк», в яких вона просить залишити без задоволення касаційну скаргу банку.

Статтею 338 ЦПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі – ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 частини першої Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються  спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

28 лютого 2018 року вказану справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року справу за позовом ОСОБА_4 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення та задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суди встановили, що 18 травня 2009 між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDN01000705891445 за умовами якого позивач розмістив у відповідача грошові кошти у розмірі 20 000 доларів США до 18 травня 2010 року, зі сплатою 12,5% річних. Того ж дня, 18 травня 2009 між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договір № SAMDN01000705891376 за умовами якого позивач розмістив у відповідача грошові кошти у розмірі 100 000 грн до 18 травня 2010 року, зі сплатою 22% річних. Договори були складені у відділенні ПАТ КБ «Приватбанк» м. Севастополь, вул. Велика Морська, 17 Автономної Республіки Крим.

Відповідно до умов указаних договорів у випадку якщо у строк не пізніше дня закінчення строку вкладу клієнт не заявив банку про повернення вкладу, цей договір продовжується ще на один строк.

10 вересня 2013 року між сторонами укладено додаткову угоду до договору №SAMDN01000705891376, за яким сума вкладу становить 406 257,10 грн, термін вкладу – 12 місяців, відсоткова ставка за користування вкладом становить 18% річних.

На запит позивача до головного офісу ПАТ КБ «Приватбанку» у м. Дніпропетровську від 24 серпня 2014 року з вимогою про припинення договорів вкладів та повернення коштів за ними йому повідомлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» припинив свою діяльність в Криму, а позивачу запропоновано реструктуризувати свої внески.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

З огляду на визначення договору банківського вкладу, закріплене в ЦК України та інших нормативно-правових актах, банківський вклад (депозит) – це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність»).

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Предметом спору у даній справі є договори банківського вкладу, відповідно до умов яких сторони мають право розірвати договори відповідно до діючого законодавства, повідомивши про це другу сторону за два банківські дня до дати розірвання договору (пункт 16 Договорів).

Враховуючи, що на вимоги ОСОБА_4 кошти за вказаними договорами йому повернуто не було, з ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають стягненню на користь позивача за договором №SAMDN01000705891445 від 18 травня 2009 року 36 040,65 доларів США, із них: 20 000 доларів США початкова сума вкладу (що в еквіваленті становить 511 752,38 грн виходячи із курсу долара США на період ухвалення рішення апеляційним судом) та 16 040,65 доларів США – сума процентів за 5 років, (що в еквіваленті становить відповідно 410 442,04 грн, виходячи із курсу долара США на період ухвалення рішення апеляційним судом) та 5 912 грн – 3% річних; за договором вкладу від 18 травня 2009 року №SAMDN01000705891376 – 406 257,10 грн сума вкладу, 86 905,15 грн процентів, 3 639,28 грн  – 3% річних та 30 481,41 грн індексу інфляції.

Апеляційний суд установив, що спірні договори банківського вкладу від 18 травня 2009 року № SAMDN01000705891445, №SAMDN01000705891445відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки укладенні у простій письмовій формі та містять усі умови, необхідні для договору даного виду, а саме: розмір вкладу, розмір відсотків за користування вкладом, порядок їх нарахування, строк дії договору; підписаний від імені банку повноважною особою та містить відбиток печатки (штампу). У зв’язку з чим апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи представника ПАТ КБ «Приватбанк» про відсутність оригіналів документів не ґрунтуються на встановлених судом обставинах, адже суду надані нотаріально посвідчені копії договорів банківських вкладів та квитанції про внесення коштів на відповідні рахунки, що відповідає пунктам 1, 2, 3 глави 7 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2002 року.

Доводи касаційної скарги представника ПАТ КБ «Приватбанк» про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про захист прав споживачів» та про те, що стягнення пені на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», 3% річних та інфляційний втрат на підставі статті 625 ЦК України є подвійним застосуванням штрафних санкцій, не заслуговують на увагу, оскільки сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов’язання, не звільняє його від виконання зобов’язання в натурі, що свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п’ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Правові позиції викладеній у постановах Верховного Суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-37цс16 та від 28 вересня 2016 року №6-1699цс16.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_4 про безпідставність зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків (1), та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (2). Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов’язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Суд встановив, що у зв’язку з невиконанням ПАТ КБ «Приватбанк» своїх обов’язків за договорами утворилась заборгованість по пені, яка значно перевищує заборгованість по основному боргу.

За таких обставин правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність передбачених частиною третьою статті 551 ЦК України підстав для зменшення розміру неустойки за рішенням суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За таких обставин відсутні підстави для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або з порушенням норм процесуального права.

Підстав для задоволення касаційних скарг та скасування рішення апеляційного суду у передбаченому статтями 411, 412 ЦПК України порядку немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 24 листопада 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                     М. Є. Червинська

Судді                                                                                                  Н. О. Антоненко

В. І.Журавель

                                                                                                            В.І. Крат

                                                                                                            В.П. Курило

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*