Судова практика, юридична аналітика, юридичні послуги | Адвокат Віталій Будьонний
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2020 року
м. Київ
Справа № 921/616/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Булгакової І.В.,
за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,
представників учасників справи:
позивача – товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТОН КОМПАНІ» -Понедільник І.А. (в порядку самопредставництва, посадова інструкція від 15.03.2019, рішення загальних зборів учасників від 20.03.2019, наказ від 15.03.2019),
відповідача – акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» – не з`явився,
третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича – не з`явився,
приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Снігура Олега Юрійовича – не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТОН КОМПАНІ»
на рішення господарського суду Тернопільської області від 20.02.2020 (суддя Андрусик Н.О.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 (головуючий суддя: Скрипчук О.С., судді: Данко Л.С., Мирутенко О.Л.)
у справі № 921/616/19
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТОН КОМПАНІ» (далі – Товариство)
до акціонерного товариства Комерційного банку «ПРИВАТБАНК»(далі – Банк),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Остапенко Євген Михайлович; приватний виконавець виконавчого округу Тернопільської області Снігур Олег Юрійович,
про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та повернення вилученого (стягнутого) за виконавчим написом нотаріуса об`єкта лізингу.
Згідно з розпорядженням Заступника керівника апарату – керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 09.11.2020 № 29.3-02/2920 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 921/616/19 у зв`язку з перебуванням судді Малашенкової Т.М. у відпустці.
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Товариство звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовом до Банка про: визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису, вчиненого 16.08.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем та зареєстрованого в реєстрі за № 3391; вилучення та повернення об`єкта лізингу – нежитлового приміщення, загальною площею 12,8 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Підволочинське шосе, буд. 3А, с. Романівка Тернопільського району Тернопільської області.
Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що виконавчий напис вчинений з порушенням вимог закону та за наявності спору між сторонами щодо розміру заборгованості за договором, який (спір) перебуває на розгляді у господарському суді Волинської області (справа № 903/919/18,) та за наявності спору щодо визнання недійсним пункту 8.2 договору фінансового лізингу від 16.09.2016 № 4К16086ЛИ, яким передбачено право в односторонньому порядку розірвати договір фінансового лізингу за ініціативою Банка (спір перебуває у провадженні господарського суду м. Києва, справа № 910/6140/19) тому, на думку Товариства, розрахунок заборгованості, який здійснений Банком та поданий нотаріусу, не підтверджує безспірність вимог Банку. Окрім того, оскаржуваний виконавчий напис вчинений з порушенням строку, а саме після спливу одного року з дня виникнення права вимоги. Також Товариство зазначило, що вимога Банка, яка надіслана в порядку підпункту 8.2.3 пункту 8.2 договору про розірвання договору фінансового лізингу у зв`язку з наявністю простроченої заборгованості, є незаконною, про що Товариством зазначено в листі від 08.05.2019 № 24, надісланому на адресу Банка. За твердженням Товариства, у червні – серпні 2019 року Товариством сплачувалися лізингові платежі за договором фінансового лізингу, які прийняті Банком. Товариство вважає, що договір фінансового лізингу не розірваний, відповідно, підстави для вилучення та повернення об`єкта лізингу відсутні. Що ж до виконання виконавчого напису, то Товариство зазначило, що приватному виконавцю виконавчого округу Тернопільської області Снігуру Олегу Юрійовичу було відомо про наявність судового спору про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису та поданої заяви про забезпечення позову, оскільки копію позовної заяви та заяви про забезпечення позову надіслано відповідачу 25.09.2019 (до їх подання до суду), про що повідомлено вказаного приватного виконавця в телефонному режимі; позивач листом від 01.10.2019 № 46, який направлений електронною поштою приватному виконавцю на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомляв останнього про зупинення стягнення за виконавчим написом на підставі ухвали господарського суду Тернопільської області від 30.09.2019 зі справи № 921/616/19. Проте приватним виконавцем вимоги ухвали про забезпечення позову проігноровані, що й стало підставою для оскарження в судовому порядку постанови про відкриття та постанови про закриття виконавчого провадження щодо примусового виконання виконавчого напису від 16.08.2019 (справа № 140/3033/19).
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 30.09.2019 (суддя Андрусик Н.О.) відкрито провадження у справі № 921/616/19, до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучено: приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Остапенка Євгена Михайловича та приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Снігура Олега Юрійовича. Також ухвалою суду від 30.09.2019 задоволено заяву Товариства про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого напису до вирішення спору у справі № 921/616/19 по суті.
Також Товариство звернулося з позовом № 55 від 15.10.2019 (вх. № 808) до Банка про зобов`язання повернути об`єкт лізингу, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 12,8 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Підволочиське шосе, буд. 3А, с. Романівка, Тернопільський район, Тернопільська область (справа № 921/660/19).
Вказаний позов обґрунтований наявністю спору між Банком та Товариством з приводу заборгованості за договором фінансового лізингу, а тому, за твердженням Товариства, виконавчий напис нотаріуса від 16.08.2019 № 3391 вчинений незаконно, у зв`язку з чим, визнання його таким, що не підлягає виконанню у розгляді справи № 921/616/19 матиме наслідком повернення об`єкта лізингу Товариству. Оскільки зазначена вимога є похідною від вимоги про визнання виконавчого напису нотаріуса від 16.08.2019 таким, що не підлягає виконанню, Товариство просило об`єднати справу № 921/616/19 в одне провадження з позовом про зобов`язання Банка повернути об`єкт лізингу для спільного розгляду.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 23.10.2019 (суддя Боровець Я.Я.) відкрито провадження у справі № 921/660/19; до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача залучено приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Снігура Олега Юрійовича та на підставі пункту 1 частини другої статті 173 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) задоволено клопотання Товариства про об`єднання в одне провадження справи № 921/660/19 зі справою № 921/616/19; спір передано на розгляд судді Андрусик Н.О.
Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 29.10.2019 справу № 921/660/19 приєднано до справи № 921/616/19 для спільного розгляду; присвоєно об`єднаній справі № 921/616/19.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 20.02.2020 у справі № 921/616/19, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані, зокрема, з посиланням на те, що з огляду на наявність повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу від 16.09.2016, підтвердження сторонами наявності заборгованості за лізинговими платежами впродовж більше, ніж 30 днів (існує спір щодо розміру заборгованості, а не щодо періоду її виникнення), документального підтвердження направлення позивачу рахунку заборгованості за лізинговими платежами, Банк мав право відмовитися від договору фінансового лізингу на підставі підпункту 8.2.3 пункту 8.2 договору та вимагати повернення об`єкта лізингу шляхом звернення до нотаріуса про вчинення виконавчого напису щодо повернення об`єкта лізингу. Обов`язок лізингоодержувача повернути предмет лізингу лізингодавцю виник в силу вимог частини другої статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», а також підпункту 5.1.3 пункту 5.1, пункту 8.3 договору фінансового лізингу, а саме, у зв`язку з достроковим розірванням договору. Отже, майнова вимога повернути предмет лізингу є безспірною і виконавчий напис вчинений на законних підставах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі Товариство просило скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень Товариством зазначає пункт 1 та пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
Товариство вказує на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані приписи статті 88 Закону України «Про нотаріат» та пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. За твердженням скаржника, висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних відносинах відсутній.
Також скаржник зазначає про те, що відсутній висновок Верховного Суду у питанні щодо визначення дня виникнення права вимоги стосовно повернення предмета лізингу.
Разом з тим скаржник вказує на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених в постановах: Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц та від 23.06.2020 у справі № 645/1979/15-ц, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 569/8884/17, Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 754/9711/14-ц щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки, судом не враховано раніше викладену позицію про те, що: вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірності заборгованості боржника згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Суд повинен установити чи не було невирішених спорів по суті заборгованості або іншої відповідальності боржника станом на час вчинення виконавчого напису.
На думку скаржника, правові висновки Верховного Суду поширюються на правовідносини, що регулюються статтею 88 Закону України «Про нотаріат» та застосовуються як до умови щодо безспірності заборгованості боржника, так і до умови щодо безспірності іншої відповідальності боржника перед стягувачем, зокрема, щодо повернення майна.
Скаржник зазначає, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус не врахував та не перевірив обставин наявності чи відсутності спору щодо заборгованості або іншої відповідальності боржника, тобто, не перевірив умову щодо безспірності, чим порушив вимоги, встановлені Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що, у свою чергу, проігноровано судами попередніх інстанцій.
На думку скаржника, при вчиненні виконавчого напису пропущений строк, протягом якого Банк міг звернутися із заявою про вчинення оскаржуваного виконавчого напису, оскільки виконавчий напис було вчинено після спливу більше як одного року із дня виникнення права вимоги, тобто поза межами строку, визначеного статтею 88 Закону України «Про нотаріат».
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Банк просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, посилаючись, зокрема, на законність та обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій.
Треті особи не скористалися наданим їм правом на подання відзивів на касаційну скаргу.
Розгляд клопотань учасників справи
12.11.2020 на електронну адресу Суду надійшло клопотання Банку про відкладення розгляду касаційної скарги на іншу дату у зв`язку з тим, що Банк не може забезпечити участь свого представника у судовому засіданні 12.11.2020, оскільки більшість адвокатів, які представляють інтереси Банку, хворі на COVID-19, а інші перебувають на самоізоляції.
Дослідивши зміст поданого клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги, враховуючи висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а також зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», внесені постановою Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» від 04.05.2020 № 343 щодо дозволу діяльності адвокатів та положення статті 197 ГПК України щодо можливості участі учасників справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника Банку, відхиливши заявлене клопотання.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Банк є власником нерухомого майна, а саме, нежитлового приміщення автозаправної станції, загальною площею 12,8 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Підволочинське шосе, буд. 3А, с. Романівка Тернопільського району Тернопільської області, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 13.09.2016 № 67971032; номер запису про право власності 1635940051.
16.09.2016 Банком, як лізингодавцем, та Товариством, як лізингоодержувачем, укладений договір фінансового лізингу № 4К16086ЛИ (далі – Договір), відповідно до умов якого Банком передано, а лізингоодержувачем прийнято у платне володіння та користування майно, що є власністю Банку (додаток № 1 до Договору), а після виплати всієї суми лізингових платежів у строки, визначені Договором на умовах фінансового лізингу, майно передається у власність лізингоодержувачу (пункт 1.2 Договору).
За змістом пункту 3.1 Договору передача Банком та прийняття лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно з актом прийому – передачі майна, що є додатком № 3 до Договору.
Згідно з актом прийому – передачі майна від 16.09.2016 № 1 лізингоодержувачем прийнято у володіння та користування майно, а саме, нежитлове приміщення, загальною площею 12,8 кв.м, вартістю 19 819 614,00 грн., що знаходиться за адресою: вул. Підволочиське шосе, буд. 3А, с. Романівка, Тернопільський район, Тернопільська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1020186461252.
Згідно з підпунктами 5.1.3, 5.1.5, 5.1.8 пункту 5.1 Договору Банк має право: вимагати повернення майна у випадку дострокового розірвання договору; відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо лізингоодержувач не сплачує лізингові платежі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови Банку від договору, договір є розірваним з дати, зазначеної Банком у повідомленні про відмову від договору. У випадку розірвання договору, лізингоодержувач зобов`язаний повернути майно Банку у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому Банку заборгованість з лізингових платежів на поточну дату, інші платежі за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки в строк, не пізніше дати розірвання цього договору (підпункт 6.2.4 пункту 6.2 Договору).
Договір укладено на строк до 25.08.2024, а в частині невиконаних сторонами зобов`язань – до повного їх виконання (пункти 9.1, 9.2 Договору).
Пунктом 8.2 Договору передбачено, що договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою Банка шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за три дні, зокрема, у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 (тридцять) днів; порушення строків сплати винагород за Договором (підпункт 8.2.3 пункту 8.1 Договору).
У повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання цього договору. При цьому для розірвання Договору, договору про внесення змін сторони не укладають (пункт 8.4 Договору).
У випадку розірвання договору, майно повинно бути повернуто лізингоодержувачем у термін розірвання за актом прийому-передачі майна в стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу (пункт 8.3 Договору).
17.04.2019, посилаючись на наявність простроченої більше ніж 30 днів заборгованості в розмірі 5 221 021,54 грн., керуючись пунктами 8.2 та 8.4 Договору, лізингодавцем надіслано лізингоодержувачу повідомлення № Э.Upr 1/3-82878 про розірвання Договору з 13.05.2019, а також про необхідність у строк до 13.05.2019 сплатити заборгованість за Договором та за актом прийому – передачі повернути Банку об`єкт лізингу.
Листом від 08.05.2019 № 24 Товариство повідомило про свою незгоду з розірванням Договору, в якому зазначено про невірний розрахунок заборгованості за Договором, (оскільки спір щодо заборгованості останнього є предметом судового розгляду у справі № 903/919/18); про те, що розмір заборгованості є суперечливим, оскільки при нарахуванні відсоткової винагороди за користування майном допущені помилки та прорахунки, а також має місце невідповідність нарахувань, наведених у розрахунку та виписці по рахунку № НОМЕР_1 , на якому обліковується нарахування.
17.05.2019 Банком надіслано позивачу рахунок № Э.Upr 1/3-100012 про сплату заборгованості за Договором на суму 7 149 617,31 грн., що виникла станом на 13.05.2019, з яких: заборгованість за лізинговими платежами за період з 26.09.2017 по 13.05.2019 – 2 578 694,74 грн., заборгованість за відсотковою винагородою за користування предметом лізингу за період з 27.09.2017 по 13.05.2019 – 3 063 166,15 грн., пеня за період з 27.09.2017 по 13.05.2019 – 1 507 756,42 грн., який (рахунок) позивачем отримано 20.05.2019.
29.05.2019 Банк звернувся вдруге з вимогою до Товариства (яка отримана останнім 06.06.2019) про усунення порушень за Договором шляхом виконання останнім боргових зобов`язань, які станом на 23.05.2019 становили 22 072 620,79 грн.
Судами встановлено, що впродовж червня-серпня 2019 року об`єкт лізингу Товариство не повернуло, проте здійснювало оплату лізингових платежів за Договором, що підтверджується копіями платіжних доручень від 04.06.2019 № 104 на суму 7750 грн., від 04.06.2019 № 105 на суму 30 000 грн., від 27.06.2019 № 109 на суму 8750 грн., від 27.06.2019 № 111 на суму 51 000 грн., від 31.07.2019 № 115 на суму 20 000 грн., від 31.07.2019 № 117 на суму 82 000 грн., від 30.08.2019 № 122 на суму 13 950 грн., від 30.08.2019 № 124 на суму 50 000 грн.
Банк звернувся до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Остапенка Євгена Михайловича із заявою про вчинення виконавчого напису на Договорі про повернення та вилучення об`єкта лізингу.
16.08.2019 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем вчинений виконавчий напис, яким запропоновано вилучити у Товариства та повернути Банку нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення, загальною площею 12,8 кв.м, що знаходиться за адресою: вул. Підволочинське шосе, буд.3А, с. Романівка Тернопільського району Тернопільської області, вартістю 19 819 614,00 грн., яке є об`єктом лізингу за Договором та стягнути витрати за вчинення виконавчого напису нотаріуса у розмірі 40 000 грн. Виконавчий напис зареєстрований у реєстрі за № 3391.
Виконавчий напис було виконано приватним виконавцем Снігуром Олег Юрійович, про що 01.10.2019 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 60066652.
Згідно з довідкою Банка від 18.10.2019 № 20.1.0.0.0/7-210588 автозаправна станція за інвентарним № DN1910090000776519, що розташована по вул. Підволочинське шосе, буд. 3А, с. Романівка Тернопільського району Тернопільської області з 08.10.2019 обліковується на балансі Банка.
Вважаючи, що виконавчий напис вчинений нотаріусом з порушенням положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, Товариство звернувся до суду з позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення вилученого за виконавчим написом нотаріуса об`єкта лізингу.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню та повернення вилученого за виконавчим написом нотаріуса об`єкта лізингу.
Причиною касаційного перегляду стало питання правомірності відмови судами попередніх інстанцій у задоволенні позову через неправильне, на думку скаржника, застосування судами приписів статті 88 Закону України «Про нотаріат», у тому числі, через неправильне розуміння судами питання щодо дня виникнення права вимоги до боржника у правовідносинах фінансового лізингу.
Так, Товариство в касаційній скарзі зазначає про те, що судами попередніх інстанцій у вирішенні спору неправильно застосовані приписи статті 88 Закону України «Про нотаріат» та пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України; проігноровано умову щодо безспірності вимог; висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних відносинах відсутній, як і відсутній висновок Верховного Суду у питанні щодо визначення дня виникнення права вимоги стосовно повернення предмета лізингу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з встановлених обставин: прострочення Товариством сплати лізингових платежів, які визначені у Графіку; наявності заборгованості Товариства за лізинговими платежами впродовж більше, ніж 30 днів (існує спір щодо розміру заборгованості, а не щодо періоду її виникнення); наявності повідомлення про розірвання Договору; наявності документального підтвердження направлення позивачу рахунку заборгованості за лізинговими платежами, що, у свою чергу, надало Банку право відмовитися від Договору на підставі підпункту 8.2.3 пункту 8.2 Договору та вимагати повернення об`єкта лізингу шляхом звернення до нотаріуса про вчинення виконавчого напису щодо повернення об`єкта лізингу. Суди зазначили, що обов`язок лізингоодержувача повернути предмет лізингу лізингодавцю виник в силу вимог частини другої статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», а також підпункту 5.1.3 пункту 5.1, пункту 8.3 Договору, а саме, у зв`язку з достроковим розірванням Договору, а, отже, майнова вимога повернути об`єкт лізингу є безспірною і виконавчий напис вчинений на законних підставах.
Верховний Суд вважає, що наведені висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із законодавчими приписами та є обґрунтованими, з огляду на таке.
Порядок вчинення виконавчого напису нотаріуса та його форма врегульовані Цивільним кодексом України, Законом України «Про нотаріат», главою 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок).
Спірні правовідносини у справі, які виникли з договору фінансового лізингу регулюються спеціальним законом, а саме, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до частини другої статті 11 вказаного Закону, лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
За приписами частини другої статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30-ти днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» унормовано, що лізингодавець має право: 1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти; 2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання; 3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; 4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках; 5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; 6) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору; 7) вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов`язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов`язань лізингоодержувачем за договором лізингу.
Отже, нормами Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено: право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, право вимагати розірвання договору та повернення майна – предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках, а також право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, які (права) лізингодавець може реалізувати за своїм вибором.
Таким чином, ототожнення скаржником моменту виникнення у лізингодавця права вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача виключно з першою несплатою ним лізингового платежу (простроченням сплати більше 30-ти днів) у 2017 році є помилковим, з огляду на те, що згідно із Законом України «Про фінансовий лізинг» та умовами Договору визначено декілька самостійних підстав, з якими пов`язується виникнення у лізингодавця права вимагати повернення предмета лізингу.
Так, у цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, що право вимагати повернення предмета лізингу у Банка виникло безпосередньо внаслідок реалізації ним свого права відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, що відповідає приписам частини другої статті 7 та пункту 3 частини першої статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг».
Отже, з урахуванням встановлених судами обставин, обґрунтованим є відлік у виникненні права вимоги щодо повернення предмета лізингу (при застосуванні приписів статті 88 Закону України «Про нотаріат») у правовідносинах фінансового лізингу від встановленої судами дати припинення Договору (13.05.2019).
Стосовно доводів скаржника, що при вчиненні нотаріусом виконавчого напису пропущений строк, протягом якого Банк міг звернутися із заявою про вчинення оскаржуваного виконавчого напису, Суд зазначає таке.
Посилаючись на пропущення строку, протягом якого міг бути вчинений виконавчий напис нотаріусом, скаржник не враховує існування у нього обов`язку сплати лізингових платежів відповідно до Графіку аж до моменту припинення Договору та наявність встановленої судами заборгованості за лізинговими платежами за період з 26.09.2017 по 13.05.2019. При цьому несплата/несвоєчасна сплата кожного з цих лізингових платежів, включаючи платежі 2018-2019 років, а не лише 2017 року, може бути самостійною підставою для виникнення у Банка права на повернення предмета лізингу в силу приписів частини другої статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, у зв`язку з несплатою відповідної частини лізингових платежів та простроченням сплати більше 30-ти днів.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Отже, за змістом вказаних положень Закону строки для вчинення виконавчого напису нотаріусом є різними, залежно від кола учасників правовідносин: у відносинах між юридичними особами – строк скорочений, порівняно зі строком, який застосовується у відносинах між фізичними особами. Таким чином, встановлюючи порядок нормативного регулювання діяльності нотаріату в частині визначення строків, у межах яких нотаріус може вчинити виконавчий напис, законодавець запровадив чітку їх диференціацію залежно від суб`єктного складу учасників правовідносин.
Положення частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (за змістом якої нотаріус вчиняє виконавчі написи за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між юридичними особами – не більше одного року) є чіткими, зрозумілими та однозначними, тобто таке нормативне регулювання виключає можливість довільного його трактування, тому застосування оспорюваних положень Закону особами (органами), діяльність яких ґрунтується на принципі верховенства права, жодним чином не призводить до протиправного позбавлення права власності (висновок Конституційного Суду України у справі за конституційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат»).
Виконавчий напис приватного нотаріуса оспорюється, зокрема, з мотивів його вчинення з порушенням строку, встановленого статтею 88 Закону України «Про нотаріат» та підпункту 3.1 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку.
Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу (частина перша статті 88 Закону України «Про нотаріат», підпункт 3.4 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку).
Зважаючи на викладене, є таким, що узгоджується з приписами закону висновок суду апеляційної інстанції про те, що Банк не пропустив строк для звернення до нотаріуса, оскільки прострочення лізингових платежів мало місце за період з 26.09.2017 по 13.05.2019, що надало право лізингодавцю вимагати від лізингоодержувача повернення об`єкта лізингу та в односторонньому порядку відмовитись від Договору; у повідомленні від 17.04.2019 Банк повідомив Товариство про його розірвання (відмову від Договору) з 13.05.2019, яке останнім отримано 23.04.2019, тому Договір є припиненим з 13.05.2019, у той час як оскаржуваний виконавчий напис вчинений 16.08.2019.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи, з урахуванням положень Закону України «Про фінансовий лізинг», умов Договору, Банк мав право вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача, у тому числі, у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, оскільки майно в добровільному порядку повернуто не було.
З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про те, що Банк не пропустив строк для звернення до нотаріуса, встановлений статтею 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки право вимоги щодо повернення нерухомого майна, яке є предметом Договору виникло у Банка у зв`язку з припиненням Договору з 13.05.2019.
В частині доводів скаржника про порушення Банком та приватним нотаріусом умови щодо безспірності заборгованості та іншої відповідальності боржника, у зв`язку з чим, на думку скаржника, порушено приписи статті 88 Закону України «Про нотаріат» та пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку, Верховний Суд зазначає таке.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчинюючи виконавчі написи, нотаріус відповідно до закону встановлює та офіційно визнає факт наявності певної безспірної заборгованості та викладає такий свій висновок у відповідному нотаріальному акті – документі (виконавчому написі), що одночасно є підставою для примусового виконання (пункт 3 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 цього Закону). Таким актом є, зокрема, Порядок.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат»для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.
Частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року.
Згідно з підпунктами 3.1, 3.5 пункту 3 глави 16 розділу II Порядку нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172 (далі – Перелік).
Відповідно до пункту 1 Переліку для одержання виконавчого напису подаються: оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
При поверненні об`єкта лізингу, згідно з пунктом 8 вказаного Переліку для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.
У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк, звертаючись до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису, додав до такої заяви: угоду про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 19.08.2016, яка укладена Банком та Товариством; оригінал Договору з додатковими угодами до нього; повідомлення про розірвання Договору з доказами про направлення позивачу (опис вкладення поштового відправлення від 18.04.2019, рекомендоване повідомлення про вручення від 18.04.2019, поштову накладну № 4909400143601 від 18.04.2019); рахунок заборгованості за Договором з доказами направлення та відміткою про несплату боргу; розрахунок заборгованості за Договором, виконаний станом на 18.07.2019; виписки по банківських рахунках до Договору; копію витягу зі статуту Банка.
Судам попередніх інстанцій у вирішенні даної справи також взято до уваги й те, що у справі № 903/919/18, яка розглядалася у судовому порядку, предметом позову було стягнення з Товариства 4 710 113,40 грн. заборгованості за Договором, з них: 1 755 835,09 грн. простроченої заборгованості зі сплати лізингових платежів в рахунок вартості майна, 2 219 043,02 грн. простроченої заборгованості зі сплати винагороди за користування майном, 755 235, 29 грн. пені за порушення грошового зобов`язання.
Згідно з рішенням господарського суду Волинської області від 18.03.2019 у справі № 903/919/18, позов задоволено повністю. Постановою Північно – західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 рішення господарського суду Волинської області від 18.03.2019 залишено без змін.
Також судами взято до уваги й те, що Товариством оскаржено в судовому порядку дійсність (правомірність) пункту 8.2 Договору.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі № 910/6140/19, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2020, у задоволенні позову Товариства відмовлено повністю.
Окрім того, Товариством оскаржено правомірність винесення приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Снігуром Олегом Юрійовичем постанов: від 16.09.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60066652, від 16.09.2019 про стягнення з боржника суми основної винагороди від 16.09.2019; від 01.10.2019 про закінчення виконавчого провадження № 60066652.
Волинським окружним адміністративним судом згідно з ухвалою від 23.10.2019 зупинено провадження в адміністративній справі № 140/3033/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 140/2962/19 за позовом Товариства до приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Снігура Олега Юрійовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», про визнання дій протиправними, визнання протиправними та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження від 16.09.2016 та про стягнення з боржника суми основної винагороди.
Водночас ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.10.2019 провадження в адміністративній справі № 140/2962/19 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі, яка розглядається (№ 921/616/19).
У вирішенні спору судами враховано, що, у даному випадку, за оспорюваним виконавчим написом не стягується сума заборгованості за Договором, а повертається предмет лізингу від лізингоодержувача його власнику.
Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус помилково дійшов висновку про безспірність вимог Банка, у зв`язку з чим порушив вимоги закону при його вчиненні.
У цій частині доводи касаційної скарги фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, а також стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.
Суди попередніх судових інстанцій, встановивши обставини наявності прострочення лізингоодержувачем здійснення лізингових платежів більше, ніж на 30 днів, наявність доказів направлення лізингоодержувачу рахунків заборгованості за Договором, існування письмової вимоги про сплату заборгованості за Договором, повідомлення про відмову від Договору та повернення об`єкта лізингу, а також те, що відповідачем нотаріусу надано всі необхідні документи передбачені пунктом 8 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, беручи до уваги те, що за оспорюваним виконавчим написом не стягується сума заборгованості за Договором, а повертається предмет лізингу від лізингоодержувача його власнику, – дійшли неспростовного та такого, що ґрунтується на законі висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Крім того, за доводами касаційної скарги Товариство зазначало, що у розгляді справи суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку, викладеного в постановах: Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц та від 23.06.2020 у справі № 645/1979/15-ц, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 569/8884/17, Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 754/9711/14-ц щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, оскільки, судом не враховано раніше викладену позицію про те, що: вирішуючи спір про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірності заборгованості боржника згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів. Суд повинен установити чи не було невирішених спорів по суті заборгованості або іншої відповідальності боржника станом на час вчинення виконавчого напису.
Стосовно викладеного, Суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Суд зазначає, що можливість касаційного провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 921/616/19 (в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.
Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
Верховний Суд відхиляє помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення у справі № 921/616/19ухвалені судами попередніх інстанцій без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц та від 23.06.2020 у справі № 645/1979/15-ц, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 569/8884/17, Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 754/9711/14-ц, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах і у справі № 921/616/19є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично – доказової бази,що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.
Так, спір у справі, що розглядається, виник з правовідносин за договором фінансового лізингу, які регулюються спеціальним законом – Законом України «Про фінансовий лізинг».
Судами попередніх судових інстанцій у розгляді справи № 921/616/19, зокрема, встановлено, що Банк (лізингодавець), враховуючи наявність у Товариства прострочення в оплаті лізингових платежів більше, ніж на 30 днів, скористався своїм правом, наданим йому згідно з частиною другою статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», умовами Договору та відмовився в односторонньому порядку від такого правочину з 13.05.2019, а також просив Товариство (у вимозі від 17.04.2019 № Э.Upr 1/3-82878) сплатити суму простроченої заборгованості за Договором та повернути предмет лізингу. У зв`язку з наявністю у Товариства несплаченої заборгованості та з метою захисту права власності, Банк звернувся до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису на Договорі про повернення майна. При цьому доводи скаржника про те, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус помилково дійшов висновку про безспірність вимог Банка, у зв`язку з чим порушив вимоги закону при його вчиненні, не знайшли свого підтвердження.
Водночас висновки, викладені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2019 у справі № 137/1666/16-ц та від 23.06.2020 у справі № 645/1979/15-ц, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі № 569/8884/17 та Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 754/9711/14-ц, на які посилається скаржник, стосуються правовідносин, що виникли з кредитних, іпотечних договорів та вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на майно, яке передане в іпотеку; судові рішення у цих справах ухвалені з огляду на встановлені фактичні обставини у цих справах, тобто зміст правовідносин, їх предмет та підстави, правове регулювання, а також встановлені фактичні обставини у кожній з цих справ є різними, що виключає їх подібність зі справою, що розглядається.
Згідно з імперативним приписом частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, справи, на висновки Верховного Суду в яких посилається скаржник у касаційній скарзі,різняться зі справою, що розглядається, у зв`язку з чим в цій частині наявні підстави для закриття касаційного провадження у справі № 921/616/19на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020).
Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 03.12.2003 у справі «Рябих проти Росії», від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 18.11.2004 у справі «Праведная проти Росії», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою – домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.
Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи скаржника в частині посилання на відсутність висновків Верховного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносин, фактично зводяться до встановлення інших обставин, ніж встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, та стосуються переоцінки наданих сторонами доказів, без урахування меж повноважень суду касаційної інстанції.
Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій – відсутні.
Судові витрати
Понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Товариство, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, Господарського процесуального кодексу України, Касаційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Закрити касаційне провадження у справі № 921/616/19 за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТОН КОМПАНІ» в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КАПІТОН КОМПАНІ» в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Тернопільської області від 20.02.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 24.06.2020 зі справи № 921/616/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова