Стягнення комісії за споживчим кредитом: на що вказала Велика Палата Верховного Суду

У липні 2022 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено дві постанови у справах про визнання недійсними умов кредитних договорів в частині обов’язку позичальника сплачувати банку комісію. В обох справах Суд прийшов до висновку, що банк нараховував боржнику комісію неправомірно.

Це справи:

• №363/1834/17, позов до ПАТ “КБ “НАДРА” щодо кредитного договору від 06.12.2005;
• №496/3134/19, позов до ПАТ “ІДЕЯ БАНК” щодо кредитного договору від 19.06.2018.

У кредитному договорі, укладеному з ПАТ “КБ “НАДРА”, містилася наступна умова щодо сплати комісії:

…плату за управління кредитом позичальник вносить щомісячно протягом усього строку користування кредитними коштами з розрахунку 0,3 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом (без урахування розміру процентів, які позичальник мав сплатити банку).

ПАТ “ІДЕЯ БАНК” передбачило сплату комісії наступним чином:

…позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, зазначених згідно графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Розглянувши вказані справи колегія суддів зробила висновки як щодо правомірності визначення у кредитному договорі зі споживачем комісії, так і щодо належного способу судового захисту, який позичальник може просити суд застосувати, якщо вважає, що неправомірно нараховує йому комісію.

Але перш ніж перейти до детального розбору постанов ВП ВС, доречно буде розглянути законодавство, яке регулює відповідні правовідносини, та хронологію змін цього законодавства.

Закон України “Про захист прав споживачів”

Закон України “Про споживче кредитування”

Постанова НБУ №168 від 10.05.2007 Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту

Закон України “Про банки та банківську діяльність”

Тож які важливі висновки були викладені колегією Великої Палати Верховного Суду у справах стосовно нарахування банками споживачу комісії за кредитними договорами.

Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням

Не дивлячись на те, що законодавством встановлена свобода договору, його положення не повинні суперечити законодавчо встановленим обмеженням. Якщо договір або його положення суперечать законодавству, той факт, що сторони добровільно підписали такий договір, не може свідчити про легалізацію такого договору або відповідного положення.

Колегія суддів ВП ВС у п. 25 постанови по справі №363/1834/17 зауважила, що сторони не можуть у договорі визначати взаємні права й обов’язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежують свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов’язку, як і його зміни та припинення. Тому підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 1 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 (пункти 7.6-7.10)).

Банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (пункт 3 частини третьої статті 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов’язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку (п. 29 постанови у справі №363/1834/17).

Умова про сплату комісії за кредитним договором укладеним до 13.01.2006 може бути визнана судом недійсною

Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством, визнаються недійсними (речення перше частини першої статті 21 ЗУ “Про захист прав споживачів” у редакції, чинній до 13 січня 2006 року).

Суд на підставі приписів статті 55 ЗУ “Про банки та банківську діяльність”, частини першої статті 21 ЗУ “Про захист прав споживачів” у редакції, чинній до 13 січня 2006 року, пункту 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 509 ЦК України може визнати недійсною умову про плату (комісію) за управління кредитом (обслуговування його), інші подібні платежі, встановлені у договорі про надання споживчого кредиту, укладеному до 13 січня 2006 року (пункти 98 та 99 постанови у справі №363/1834/17).

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після 10.06.2017, щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною

Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п’ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» (п. 31.29 постанови у справі №496/3134/19).

Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов’язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними (п. 32.8 постанови у справі №496/3134/19).

Належний спосіб судового захисту у разі нікчемності правочину або його частини

Якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.

Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення (п. 33.5 постанови у справі №496/3134/19).

Належний спосіб судового захисту у вигляді зобов’язання кредитора перерахувати заборгованість

Задоволення вимоги боржника зобов’язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо недійсності пункту 1.3.2 кредитного договору вимогу про зобов’язання банку перерахувати заборгованість позивача слід задовольнити. Її задоволення з огляду на встановлення незаконності нарахування плати за управління кредитом унеможливить стягнення з позивача тієї суми заборгованості, з якою він підставно не погодився.

Натомість задоволення вимоги про визнання неправомірними дій відповідача зі стягнення плати за управління кредитом не призведе до захисту майнових прав позивача. Така вимога є неефективною у спірних правовідносинах, і тому в її задоволенні слід відмовити (пункти 58-60 постанови у справі №363/1834/17).

За правилами ст. 216 ЦК України реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов’язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності (пункти 34.1. – 34.3. постанови у справі №496/3134/19).

Адвокат Віталій Будьонний

Запис на консультацію через телеграм:

Або через форму зворотного зв’язку: