Судова практика, юридична аналітика, юридичні послуги | Адвокат Віталій Будьонний
Відповідно до роз’яснень, які містяться у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Власне й норми Сімейного кодексу України вказують на те, що право на позов (або подання заяви про видачу судового наказу) належить тому з батьків, з ким проживає дитина. Це є абсолютно логічним та цілком відповідає інтересам дитини.
Як ми з вами знаємо, аліменти стягуються до досягнення дитиною повноліття. Це доволі тривалий період впродовж якого можуть змінитися певні обставини, зокрема й та обставина, яка впливає на право одного з батьків отримувати аліменти на дитину: це місце проживання дитини.
Доволі розповсюдженою є ситуація, коли після ухвалення судом рішення (або видачі судового наказу) про стягнення аліментів, дитина через деякий час починає постійно проживати разом із платником аліментів. Як наслідок, маємо ситуацію, коли платник аліментів сам отримує право на пред’явлення позову про стягнення аліментів з другого з батьків. Однак, перш ніж скористатися таким право, платнику необхідно легалізувати припинення свого обов’язку щодо сплати аліментів.
На жаль, законодавство в цьому питанні містить прогалину.
Наприклад, Цивільний процесуальний кодекс у статті 170-й визначає, що у разі видачі судового наказу відповідно до пункту 4 частини першої статті 161 цього Кодексу (стягнення аліментів у частці від доходу) боржник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, а у разі видачі судового наказу відповідно до пунктів 4 і 5 (стягнення аліментів у твердій грошовій сумі) частини першої статті 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу.
Зміна місця проживання дитини після видачі судового наказу про стягнення аліментів не є нововиявленою обставиною, а позов про зменшення розміру аліментів не є належним та ефективним способом судового захисту в данному випадку.
Якщо звернутися до Сімейного кодексу України, то знаходимо частину 2 статті 197, яка передбачає, що за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв’язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
З буквального тлумачення цієї норми вбачається, що вона стосується заборгованості за алиментами, яка вникла у минулому. Відповідно, й суд на підставі цього положення закону може звільнити платника аліментів від сплати аліментів за минулий період, а не на майбутнє.
Тим не менш, спосіб вирішити цей юридичний казус є. Поглянемо на практичні кейси.
Справа №711/8561/16-ц, постанова КЦС ВС від 04.09.2019
- Позивачем була заявлена вимога про припинення стягнення аліментів;
- Обгрунтування: на час ухвалення рішення про стягнення аліментів діти проживали разом з відповідачем, проте починаючи з 01 травня 2016 року діти проживають разом з ним та знаходяться на його утриманні. Відповідач виїхала за межі України та витрачає аліменти, отримані за рішенням суду, на власні потреби.
Верховний Суд задовольнив касаційну скаргу позивач, скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення місцевого суду, яким позов було задоволено.
Ключове у постанові Верховного Суду:
Відповідно до частини четвертої статті 223 ЦПК України 2004 року якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів.
Разом з тим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що наявність відкритих виконавчих проваджень з виконання рішення суду про стягнення аліментів із позивача свідчить про порушення його майнових прав та інтересів, оскільки саме він має право розпоряджатися аліментами, які стягуються на утримання дітей.
Разом з тим встановлений у процесі розгляду справи факт того, що протягом більш як семи місяців позивач самостійно піклується про спільних дітей сторін та забезпечує їх усім необхідним, усупереч вимогам закону залишився поза увагою апеляційного суду.
Верховний Суд наголошує на тому, що відповідно до положень статті 3 Конвенції Організації Об’єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
За своєю суттю аліменти – це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Сімейне законодавство України не містить підстав для припинення стягнення аліментів, за рішенням суду, яке набрало законної сили, однак за аналогією права для врегулювання такого роду правовідносин можуть бути застосовані норми частини четвертої статті 223 ЦПК України 2004 року.
Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним.
Справа №551/574/18, постанова КЦС ВС від 29.07.2020
- Позивачем була заявлені вимоги: про виключення відомостей про батьківство з актового запису про народження дитини та припинення стягнення аліментів;
- Обґрунтовано позов тим, що позивач не є біологічним батьком дитини на утримання якої з нього стягуються аліменти.
Цікаво, що у цій справі суд звільнив позивача від сплати аліментів у майбутньому, зокрема, на підставі ч. 2 ст. 197 Сімейного кодексу України, хоча, як я вже зазначав вище, на мій погляд, вона не може застосовуватися для звільнення від сплати аліментів на майбутнє.
Тим не менш, Верховний Суд погодився із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, які позов задовільнили.
Ключове у постанові Верховного Суду:
Відповідно до частини 2 статті 197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв’язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Так, за правилами частини 4 статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред’явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини у зв’язку з тим, що ця особа не є біологічним батьком дитини, є обставиною, яка припиняє обов’язок утримання дитини з боку особи, яка була зазначена у свідоцтві про народження, як батько.
Справа №520/21069/18, постанова від 03.02.2021
- Заявлені позивачем вимоги: про звільнення від сплати аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини;
- Обґрунтовував свої вимоги тим, що його син з серпня 2018 року постійно проживає з ним, проте відповідачка відмовляється добровільно надавати кошти на утримання сина.
Верховним Судом було залишено в силі рішення суду першої інстанції, яким позов було задоволено частково: припинено стягнення аліментів та стягнуто аліменти з відповідачки на користь позивача.
Ключове у постанові Верховного Суду:
У частині першій статті 10 СК України зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону).
Відповідно до частини четвертої статті 273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначена норма не визначає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому ними можуть бути будь які обставини, що з урахуванням інтересів дитини змінюють обов’язок щодо сплати цих платежів. Вирішуючи спір у справі в частині позовних вимог про звільнення від сплати аліментів, суди попередніх інстанцій виходили із того, що у серпні 2018 року настали певні обставини, тобто фактичне проживання дитини з особою, яка зобов’язана сплачувати аліменти на утримання цієї ж дитини на користь особи, з якою дитина на час ухвалення рішення про стягнення аліментів проживала, і настання цих обставин впливає на припинення для позивача сплати періодичних платежів (аліментів) на утримання сина.
Справа №596/826/21-ц, постанова від 29.06.2022
- Позовні вимоги: про припинення стягнення аліментів з батька, звільнення від сплати заборгованості, стягнення аліментів з матері;
- Обґрунтовані тим, судом ухвалено рішення про стягнення з нього аліментів на користь матері дитини. З вересня 2020 року і до цього часу малолітній син перебуває на його утриманні, а відповідачка не бере жодної участі у вихованні і утриманні дитини, проте, вимагає від нього сплати аліментів і погашення штучно створеного боргу.
Судами попередніх інстанцій у позові було відмовлено, однак ці судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції, а справа направлена на новий розгляд до місцевого суду.
Ключове у постанові Верховного Суду:
Існування судового рішення 2019 року про стягнення аліментів з позивача на користь відповідачки повинно оцінюватись з урахуванням обставин, які змінились після його постановлення, існування такого рішення не може бути безумовною підставою для відмови у стягненні аліментів на користь того з батьків, з ким на час вирішення нового спору проживає дитина, оскільки керівним принципом у цьому випадку є дотримання найкращих інтересів дитини.
Отже, стягнення з позивача аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні суперечить положенням статті 181 СК України за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з матір’ю, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.
Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 СК України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини.
Який висновок можна зробити? Не дивлячись на відсутність прямого регулювання Сімейним кодексом України питання припинення стягнення аліментів, платник аліментів не позбавлений права звернутися з окремим позовом із вимогою про припинення стягнення аліментів. За наявності відповідних підстав, звичайно.
Правовою підставою для цього правильніше зазначати ч. 4 ст. 273 ЦПК України, ніж ч. 2 ст. 197 СК України.
Кваліфікована правова допомога адвоката у питаннях пов’язаних із стягненням аліментів (припинення їх стягнення, зміна розміру тощо)
Адвокат Віталій Будьонний
Запис на консультацію через телеграм:
Або через форму зворотного зв’язку: