Які наслідки подання заяви про перегляд заочного рішення із пропуском строку

Про те як Велика Палата Верховного Суду відмінила власну революцію у практиці застосування процесуального закону при перегляді заочних рішень.

За часів незалежної України інститут заочного розгляду цивільних справ був запроваджений Цивільним процесуальним кодексом України від 18.03.2004. З тих пір та до теперішнього часу відповідні норми не зазнавали суттєвих змін, зокрема й після набрання чинності новими процесуальними кодексами наприкінці 2017 року. Так само не зазнавала радикальних змін за цей час і судова практика щодо перегляду заочних рішень. Допоки не з’явилась постанова Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021.

Новий підхід

09.11.2021 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у справі №214/5505/16 ухвалила постанову в якій по-новому розтлумачили приписи ЦПК України в аспекті наслідків пропуску подання заяви про перегляд заочного рішення.

Ключові тези позиції ВП ВС:

• Не у всіх випадках, коли до суду надійшли документи після спливу процесуального строку, ці документи слід залишати без розгляду. Так, якщо відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення поза межами встановлених частинами другою та третьою статті 284 ЦПК України строків, то це згідно з положеннями Глави 11 Розділу ІІІ ЦПК України не звільняє суд від обов’язку застосувати порядок, визначений у статті 287 ЦПК України, та постановити через пропуск строку на подання заяви про перегляд заочного рішення ухвалу про залишення цієї заяви без задоволення, якщо немає підстав для задоволення заяви про поновлення відповідного строку (п. 24 постанови);
• Процесуальний закон не передбачає, що суд, розглянувши належно оформлену заяву про перегляд заочного рішення (зокрема на предмет того, чи є підстави у зв`язку з пропуском строку на її подання розглядати цю заяву по суті), може вчинити інші дії, ніж передбачені у частині третій статті 287 ЦПК України. Тому у випадку, якщо суд вважатиме неможливим поновити строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, він має залишити її з цієї підстави без задоволення (п. 27 постанови);
• У випадку, якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та з цієї причини залишив без задоволення останню, особа може оскаржити в апеляційному порядку заочне рішення, обґрунтувавши, зокрема, поважність причин для пропуску такого строку. Передбачене у реченні другому частини четвертої статті 287 ЦПК України спеціальне правило про початок відліку строку на апеляційне оскарження заочного рішення застосовне лише до тих рішень, які суд ухвалив за правилами, що діють з 15 грудня 2017 року (п. 29 постанови).

Спроба повернення до старої практики

У 2023 році колегія суддів Касаційного цивільного суду Верховного Суду, розглядаючи касаційну скргу у справі №465/5184/14-ц, вирішила передати цю справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку викладеного у постанові від 09.11.2021 у справі №214/5505/16.

Аргументуючи необхідність відступу судді вказували на те, що:

• суддями Великої Палати було істотно змінено підхід до розгляду заяви про перегляд заочного рішення суду в разі подання її з пропущенням встановленого для цього процесуального строку, який існував з часу запровадження інституту заочного рішення, тобто з 30 вересня 2005 року, і який не містив суттєвих проблем у правозастосуванні;
• подана поза межами строку заява про перегляд заочного рішення без клопотання про його поновлення підлягає залишенню відповідною ухвалою без розгляду, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку відповідно до пункту 16 частини першої статті 353 ЦПК України, а не залишенню без задоволення. Таке роз’яснення процесуальних дій суду та алгоритм дій учасників процесу міститься практично в усіх підручниках України з Цивільного процесу та Коментарях до ЦПК України;
• усталеною була практика, за якою питання про поновлення пропущеного процесуального строку вирішував суд, який ухвалив заочне рішення, а не вищестоящий суд, як це запропоновано Великою Палатою Верховного Суду;
• прийняттю процесуального документа передує перевірка додержання заявником строку його подання, якщо такий встановлений цивільним процесуальним законодавством.

Не дивлячись на окрему думку деяких суддів, ВП ВС не знайшла підстав для відступу від свого висновку та 19.10.2023 повернула справу до Касаційного цивільного суду ВС.

Стале правозастосування все ж таки було збережено

Вже через рік на розгляд ВП ВС була передана чергова справа (№756/11081/20) із пропозицією відступити від висновку викладеного у постанові від 09.11.2021. На цей раз вказана справа була прийнята до розгляду.

За результатом розгляду колегія суддів ВП ВС погодилася, що викладений у їх постанові 2021 року підхід призводить до того, що відповідач отримує безумовне право на апеляційне оскарження заочного рішення навіть у разі, коли йому було достовірно відомо про таке рішення вже значний час, який може вимірюватися як роками, так і десятиріччями, що очевидно не узгоджується з принципом res judicata.

Ба більше, такий підхід нівелює значення процедури перегляду заочного рішення, яка розглядається відповідачем як формальність перед зверненням з апеляційною скаргою на заочне рішення, що призводить до неефективності цієї процедури та загалом не відповідає телеологічному тлумаченню норм, що регулюють заочний розгляд справи.

Отже, постановою від 12.06.2024 у справі №756/11081/20 Велика Палата Верховного Суду:

Варто зазначити, що 5 суддів Великої Палата Верховного Суду були не згодні із такою швидкою зміною правозастосування. Ці судді виклали окрему думку у якій акцентували увагу на тому, що сама лише незгода більшості суддів цього складу Великої Палати Верховного Суду з висновками її попереднього складу, за відсутності інших об`єктивних підстав, не може мати наслідком зміну тлумачення та застосування норм права.