Судова практика, юридична аналітика, юридичні послуги | Адвокат Віталій Будьонний
Однією з найпоширеніших організаційно-правових форм юридичних осіб в Україні є ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ (ТОВ). Популярність цієї форми обумовлена тим, що згідно із законом таке товариство відповідає за своїми зобов’язаннями лише власними майном та коштами. У свою чергу відповідальність засновників за зобов’язаннями товариства обмежена лише їх внесками у статутний каптіла, але ще й за умови, якщо у самого товариства відсутні кошти та майно для задоволення вимог кредиторів.
Така ситуація зумовлює для кредиторів шукати способи перекладення відповідальності товариства на його засновників чи керівників-фізичних осіб.
Цивільний кодекс України передбачає як солідарну (ст. 541) так і субсидіарну (ст. 619) відповідальність інших осіб поряд з основним боржником. В обох випадках однією з підстав виникнення такої відповідальності є пряма вказівка у законі.
Одним з таких законів, який передбачає як солідарну так і субсидіарну відповідальність власників та керівників за зобов’язаннями юридичної особи є Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі по тексту – Закон №2343-XII).
I. Субсидіарна відповідальність власників та керівників за зобов’язаннями юридичної особи
Частина 5 статті 41 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”:
Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою.
У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника – юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями.
Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
1.Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 30.01.2018 по справі №923/862/15.
У цій постанові колегія суддів Верховного Суду погодилась із висновками судів попередніх інстанцій про покладення субсидіарної відповідальності на директора товариства за зобов’язаннями цього товариства:
“Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено, що у ході ліквідаційної процедури виявлено відсутність грошових коштів на рахунках боржника та відсутність активів банкрута, а майнові активи підприємства були відчужені в результаті рішень та дій директора і господарська діяльність підприємства припинена у незаконний спосіб, то обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення заяви ліквідатора про покладання субсидіарної відповідальності на директора у зв’язку із доведенням до банкрутства підприємства”.
Для того, щоб зрозуміти які саме дії та рішення директора підприємства призвели до покладення на нього субсидіарної відповідальності слід звернутись до ухвали Господарського суду Херсонської області від 28.03.2017 у цій справі. З її змісту вбачається, що судом були встановлені наступні обставини:
- директор підприємства вчиняв дії по штучному збільшенні податкового кредиту шляхом документування безтоварних операцій;
- вироком суду особі, яка була директором підприємства, було заборонено протягом року займатися організаційно-розпорядчою та фінансово-господарською діяльністю. Однак, у період дії заборони директором виведено з обігу належних банкруту коштів на суму 742 740, 00 грн;
- всього директором протиправно виведено з обігу коштів підприємства на суму 15 789 686, 00 грн.
До речі у своїй постанові КГС ВС зазначив наступне:
“Діюче законодавство України не пов’язує можливість покладення субсидіарної відповідальності на відповідних осіб згідно з частиною п’ятою статті 41 Закону з обов’язковою наявністю вироку/вироків відносно таких осіб.”
2. Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 10.10.2018 по справі №915/376/15.
Погоджуючись з позицією суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для покладення субсидіарної відповідальності на власників та керівників підприємства, колегія суддів ВС вказала, що:
- матеріали справи не містять доказів надання засновниками банкрута якихось вказівок, чи прийняття на шкоду товариству та його кредиторам неправомірних рішень;
- матеріали справи не містять доказів порушення акціонерами чи керівником товариства вимог законодавства про банкрутство, вказані особи не притягалися до відповідальності за вчинення дій з фіктивного, умисного банкрутства, доведення чи приховування банкрутства;
- у відповідності до аналізу фінансово-господарського стану на початок ліквідаційної процедури, неплатоспроможність товариства була стійкою, пасив істотно перевищував актив товариства, товариство було неплатоспроможне та не отримувало прибутку.
3. Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 05.02.2019 по справі №923/1432/15.
У цій справі судом першої інстанції була покладена субсидіарна відповідальність за зобов’язаннями товариства як на директора так і двох засновників цього товариства, оскільки мала місце бездіяльність цих осіб в органі управління боржника, наслідком чого стала стійка неплатоспроможність боржника та відсутність у нього будь-яких активів на час проведення ліквідаційної процедури.
Судом першої інстанції було встановлено:
- керівник та засновники товариства приховували активи товариства, які згідно з поданою боржником звітністю до органів статистики існували станом на 2012 рік;
- на рахунках боржника були відсутні грошові кошти;
- керівник товариства не подава фінансової звітності впродовж 2013-2015 років;
- засновниками були порушені вимоги статуту товариства щодо необхідності вжиття заходів до зменшення статутного капіталу боржника у випадку зменшення його активів та необхідності оголошення про самоліквідацію і банкрутство у випадках його неплатоспроможності.
Додатково колегія суддів КГС ВС у вказаній постанові зауважила:
“Касаційний суд зазначає, що чинне законодавство не пов’язує можливість покладення субсидіарної відповідальності в порядку частини 5 статті 41 Закону про банкрутство на третіх осіб з наявністю вироку у кримінальній справі щодо таких осіб про встановлення в їх діях (бездіяльності) кримінального правопорушення, оскільки в даному випадку особи в силу спеціального припису Закону про банкрутство притягуються до цивільної відповідальності у формі солідарного стягнення.”
II. Солідарна відповідальність власників та керівників за зобов’язаннями юридичної особи
Частина 6 статті 95 Закону №2343-XII:
Власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, голова ліквідаційної комісії (ліквідатор), які допустили порушення вимог частини першої цієї статті, несуть солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів.
Як бачимо, Закон України №2343-XII також передбачає й солідарну відповідальність власників та керівників юридичної особи за зобов’язаннями підприємства, однак із застосуванням цієї норми на практиці є складнощі.
Другий абзац ч. 6 ст. 95 Закону України №2343-XII передбачає, що:
Питання порушення власником майна боржника (уповноваженою ним особою), керівником боржника, головою ліквідаційної комісії (ліквідатором) вимог частини першої цієї статті підлягає розгляду господарським судом при проведенні ліквідаційної процедури відповідно до цього Закону. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора банкрута, що є підставою для подальшого звернення кредиторів до власника майна боржника (уповноваженої ним особи), керівника боржника, голови ліквідаційної комісії (ліквідатора).
Тобто застосувати до власників або керівників юридичної особи солідарну відповідальність суд може виключно у процесі ліквідації юридичної особи.
Водночас, частиною 5 статті 95 Закону України №2343-XII закріплено, що:
Невиконання вимог, передбачених частиною першою цієї статті, є підставою для відмови у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.
Як частина 5 так і частина 6 містять відсилання до частини 1 статті 95 Закону України №2343-XII, якою визначено:
Якщо вартості майна боржника – юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи.
Обов’язковою умовою звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.
Слід зауважити, що частино 5 статті 95 передбачено, що відмова у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи є наслідком невиконання вимог частини 1, в той час як частина 6 статті 95 визначає, що солідарна відповідальність власників та керівників наступає у випадку порушення вимог частини 1.
Однак, чи є сенс у тлумачені слів “невиконання” та “порушення” у контексті відповідної норми права? Звернемось до судової практики.
1.Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 12.07.2018 по справі №922/4519/16.
У пунктах 10, 11 цієї постанови колегією суддів було роз’яснено, що:
Спрощеною процедурою банкрутства, яка передбачена статтею 95 Закону про банкрутство, є процедура добровільної ліквідації юридичної особи, тобто ліквідації юридичної особи за рішенням її учасників (власників) або органу, уповноваженого на це установчими документами. При цьому згідно з абзацом 2 частини першої статті 95 Закону про банкрутство обов’язковою передумовою для звернення до господарського суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство є дотримання боржником порядку ліквідації юридичної особи відповідно до законодавства України.
Цей порядок передбачений нормами частини третьої статті 110, статтею 111 ЦК України, які містять загальні положення про ліквідацію юридичної особи.
Аналогічна позиція викладена й у пункті 16 постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.06.2019 по справі №911/2498/18, де судом також було зазначено, що “у випадку недотримання таких передумов, порушення провадження у справі є необґрунтованим та може бути припинено згідно з пунктом 12 частини 1 статті 83 Закону про банкрутство”.
2. Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.10.2018 по справі №912/485/18.
У цій справі апеляційним судом було встановлено недотримання ліквідатором товариства-боржника приписів ч. 7 ст. 111 ЦК України, що в свою чергу є порушенням вимог частин 1, 5 статті 95 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Верховний Суд у цій справі погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для скасування постанови Господарського суду Кіровоградської області та закриття провадження у справі про банкрутство.
Вищевикладене свідчить про те, що притягнути керівника чи власників юридичної особи до солідарної відповідальності у межах процедури банкрутства на практиці неможливо, оскільки у випадку порушення ліквідатором процедури добровільної ліквідації юридичної особи суди закривають провадження у справі про банкрутство, що унеможливлює застосування ч. 6 ст. 96 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
III. Чи змінився підхід до застосування солідарної та субсидіарної відповідальності власників та керівника юридичної особи у Кодексі України з процедур банкрутства?
Відповідно до частини 2 статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства:
Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника – юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.
Як бачимо вказана норма містить ідентичні з частиною 5 статті 41 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” положення щодо субсидіарної відповідальності керівників та власників юридичної сособи.
Однак, в частині солідарної відповідальності Кодекс порівняно із Законом №2343-XII містить деякі відмінності.
Частина 6 статті 34 Кодексу України з процедур банкрутства передбачає, що:
Боржник зобов’язаний у місячний строк звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі у разі, якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності), та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Якщо керівник боржника допустив порушення цих вимог, він несе солідарну відповідальність за незадоволення вимог кредиторів. Питання порушення керівником боржника зазначених вимог підлягає розгляду господарським судом під час здійснення провадження у справі. У разі виявлення такого порушення про це зазначається в ухвалі господарського суду, що є підставою для подальшого звернення кредиторів своїх вимог до зазначеної особи.
Таким чином, з одного боку Кодекс фактично спростив застосування солідарної відповідальності, а з іншого – обмежив коло суб’єктів які несуть таку відповідальність.
| Порушення порядку ліквідації юридичної особи, який визначений ч. 3 ст. 110, ст. 111 ЦК України | ||
Отже, із набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства з’явиться реальна можливість притягнути керівника юридичної особи-боржника до солідарної відповідальності за зобов’язаннями боржника.
Стосовно субсидіарної відповідальності, то вона може бути застосована вже зараз, а з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства підхід до її застосування залишиться незмінним.
Адвокат Віталій Будьонний
Запис на консультацію через телеграм:
Або через форму зворотного зв’язку: