Головна / Судова практика / Нерухомість / Коли правочин з нерухомістю на користь родича може бути визнаний судом фіктивним

Коли правочин з нерухомістю на користь родича може бути визнаний судом фіктивним

Питання реального виконання рішення суду в України досить актуальне. Особливо це стосується рішень про стягнення з боржника грошових коштів. Кредитор на цьому шляху одночасно стикається з двома перепонами: 1) неналежним виконанням державним виконавцем своїх обов’язків щодо виявлення всіх можливих коштів та майна боржника, на яке можливо звернути стягнення; 2) здійснення боржником дій направлених на приховування своїх коштів та майна від звернення стягнення. Одночасна наявність вказаних чинників фактично зводить нанівець отримання рішення суду. Якщо вирішити першу проблему покликаний інститут приватних виконавців, то друга проблема залишається актуальною.

Найбільш поширеним способом уникнення звернення стягнення на майно є його відчуження на користь близьких родичів. Завдяки цьому де-юре боржник перестає бути власником майна, але де-факто залишає за собою право володіння та користування цим майном. Більше того, у разі необхідності відчуження цього майна, відповідний правочин близький родич боржника укладає за його вказівкою.

Постає питання: чи має кредитор юридичні інструменти для протидії таким маніпуляціям зі сторони боржника?

Правових норм, які б прямо забороняли особі відчужувати належне їй майно за наявності невиконаного грошового зобов’язання – немає. Однак, частина 1 статті 234 Цивільного кодексу України (далі по тексту – ЦК України) визначає, що правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином – є фіктивним. Такий правочин визнається судом фіктивним (ч. 2 ст. 234 ЦК України).

Тож за яких обставин правочин щодо відчуження боржником майна на користь іншої особи, зокрема, близького родича, може бути визнаний фіктивним? Знайти відповідь на це питання нам допоможе судова практика.

Перший правовий висновок щодо можливості визнання правочинів відчуження майна боржником на користь близьких родичів недійсним

Верховний Суд України у своїй постанові від 19.10.2016 у справі №6-1873цс16 роз’яснив, що для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому  її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.   

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У цій справі колегія суддів Верховного Суду України зазначила, що укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п’ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.   

У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про судове рішення про стягнення з нього заборгованості на користь позивачки, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно.  

Установивши ці обставини, суди не надали належної оцінки тому, що спірні договори дарування нерухомого майна уклали сторони, які є близькими родичами, та не перевірили, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

В подальшому Верховний Суд України неодноразово підтримав свої вищенаведені висновки, зокрема, у постанові від 09.08.2017 у справі №359/1654/15-ц та у постанові від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц.

Підтримка позиції Верховного Суду України Великою Палатою Верховного Суду

Велика Палат Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц не знайшла підстав для відступу від висновків Верховного Суду України щодо фіктивності правочинів, які укладені з метою убезпечити майно від звернення стягнення.

Колегія суддів Великої Палати Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, необхідно перевіряти чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину

У розгляді відповідних справ необхідно враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення (п. 6.10. постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №910/12938/18).

Приклади справ щодо визнання правочинів відчуження боржником майна недійсними

1. Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №359/2920/17.

Правочин: дарування. Чи було визнано недійсним правочин за результатом судового розгляду: так.

Обставини, які існували на момент укладення спірного правочину:

  • розгляд справи про стягнення заборгованості у суді: так;
  • забезпечення позову: ні;
  • рішення суду про стягнення заборгованості: ні;
  • відкрите виконавче провадження: ні;
  • арешт у межах виконавчого провадження: ні.

2. Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №552/364/17.

Правочин: дарування. Чи було визнано недійсним правочин за результатом судового розгляду: так.

Обставини, які існували на момент укладення спірного правочину:

  • розгляд справи про стягнення заборгованості у суді: ні;
  • забезпечення позову: ні;
  • рішення суду про стягнення заборгованості: так;
  • відкрите виконавче провадження: ні;
  • арешт у межах виконавчого провадження: ні.

3. Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.01.2020 у справі №489/5148/18.

Правочин: дарування. Чи було визнано недійсним правочин за результатом судового розгляду: так.

Обставини, які існували на момент укладення спірного правочину:

  • розгляд справи про стягнення заборгованості у суді: так;
  • забезпечення позову: ні;
  • рішення суду про стягнення заборгованості: ні;
  • відкрите виконавче провадження: ні;
  • арешт у межах виконавчого провадження: ні.

4. Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 27.02.2020 у справі №751/4731/17.

Правочин: купівля-продаж. Чи було визнано недійсним правочин за результатом судового розгляду: ні.

Обставини, які існували на момент укладення спірного правочину:

  • розгляд справи про стягнення заборгованості у суді: ні;
  • забезпечення позову: ні;
  • рішення суду про стягнення заборгованості: так;
  • відкрите виконавче провадження: так;
  • арешт у межах виконавчого провадження: ні.

5. Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №753/765/17.

Правочин: дарування. Чи було визнано недійсним правочин за результатом судового розгляду: так.

Обставини, які існували на момент укладення спірного правочину:

  • розгляд справи про стягнення заборгованості у суді: ні;
  • забезпечення позову: так;
  • рішення суду про стягнення заборгованості: так;
  • відкрите виконавче провадження: ні;
  • арешт у межах виконавчого провадження: ні.

6. Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №759/9124/18.

Правочин: дарування. Чи було визнано недійсним правочин за результатом судового розгляду: так.

Обставини, які існували на момент укладення спірного правочину:

  • розгляд справи про стягнення заборгованості у суді: ні;
  • забезпечення позову: так;
  • рішення суду про стягнення заборгованості: так;
  • відкрите виконавче провадження: ні;
  • арешт у межах виконавчого провадження: ні.

7. Постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13.03.2020 у справі №389/2703/18.

Правочин: купівля-продаж. Чи було визнано недійсним правочин за результатом судового розгляду: ні.

Обставини, які існували на момент укладення спірного правочину:

  • розгляд справи про стягнення заборгованості у суді: ні;
  • забезпечення позову: ні;
  • рішення суду про стягнення заборгованості: ні;
  • відкрите виконавче провадження: ні;
  • арешт у межах виконавчого провадження: ні.

8. Постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №910/12938/18.

Правочин: купівля-продаж. Чи було визнано недійсним правочин за результатом судового розгляду: ні.

Обставини, які існували на момент укладення спірного правочину:

  • розгляд справи про стягнення заборгованості у суді: ні;
  • забезпечення позову: ні;
  • рішення суду про стягнення заборгованості: так;
  • відкрите виконавче провадження: ні;
  • арешт у межах виконавчого провадження: ні.

Слід зауважити, що у цій справі судами було встановлено, що покупець сплатив на користь продавця відповідні грошові кошти (п. 5.8. постанови).

Також хотілось би звернути увагу на цікаве судове рішення Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі №712/13788/17. У цій справі судами було встановлено, що 24.10.2016 сталося ДТП, а вже 11.11.2016 один з учасників цієї пригоди подарував 1/2 частини квартири своїй матері. Винним у скоєні ДТП цей учасник був визнаний лише 23.03.2017 постановою суду у справі про адміністративне правопорушення. Страхова компанія частково відшкодувала завдану потерпілому шкоду, а 18.05.2017 останній звернувся із позовом про стягнення з винуватця різниці між отриманою страховою виплатою та розміром завданих збитків. Оскільки відповідне рішення суду не було добровільно виконане винуватцем потерпілий звернувся із позовом про визнання недійсним договору дарування укладеного 11.11.2016.

У цій справі Верховний Суд у своїй постанові від 18.12.2019 погодився із висновком апеляційного суду про визнання вказаного правочину недійсним, оскільки винуватець ДТП відчужив належну йому на праві власності 1/2 частини квартири своїй матері будучи обізнаним про ДТП, яка сталася 24 жовтня 2016 року і учасником якої він був, про порушення кримінального провадження на підставі частини першої статті 286 КК України, про розмір матеріального збитку, завданого автомобілю потерпілого унаслідок вказаної ДТП у сумі 368 867,53 грн., а отже міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку відшкодування шкоди, спричиненої внаслідок ДТП.

Тож як підсумок можна сказати, що відчуження боржником майна близькому родичу на підставі договору дарування при наявності невиконаного простроченого грошового зобов’язання дійсно може бути визнано судом недійсним як фіктивний правочин.

Вірогідність таких наслідків значно збільшується, якщо такий правочин було укладено після пред’явлення кредитором позову до зобов’язаної особи, навіть у разі відсутності забезпечення позову.

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*