Судова практика, юридична аналітика, юридичні послуги | Адвокат Віталій Будьонний
У 2018 році Велика Палата Верховного Суду створила справжню революцію у практиці правозастосування щодо нарахування кредитором відсотків за кредитним договором відступивши одразу від декількох правових позицій Верховного Суду України.
Доволі тривалий час була усталеною практика щодо стягнення кредитором з боржника відсотків та пені у межах строку позовної давності, тобто відсотки за три роки до моменту звернення із позовом до суду та неустойка за один рік до моменту звернення із позовом до суду. Такий висновок був викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 по справі №6-249цс15.
Окрім цього, у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-1206цс15 зазначено, що виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору суд дійшов висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Такого ж самого висновку дійшов Верховний Суд України і в постановах №6-1252цс16 від 21 вересня 2016 року, №6-1047цс16 від 06 липня 2016 року, №6-1412цс16 від 07 вересня 2016 року, №6-2096цс16 від 27 вересня 2016 року.
Однак, щодо вищевказаних питань Великою Палатою Верховного Суду була висловлена принципово нова позиція.
Ключові постанови Великої Палати Верховного Суду
1. Постанова ВП ВС від 28.03.2018 по справі №444/9519/12.
У цій справі кредитором заявлялись вимоги про стягнення з боржника відсотків та пені за кредитним договором у межах встановленого законом строку позовної давності до дня звернення із позовом до суду (відсотки за три роки, неустойка за один рік). Свою позицію кредитор обґрунтовував зокрема посиланням на правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі №6-249цс15.
Велика Палата Верховного Суду, розглянувши цю справу та витлумачивши у сукупності норми статтей 526, 530, 610, 1048 та 1054 ЦК України, прийшла до висновку, що:
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання (п. 91. постанови Великої Палати Верховного Суду).
2. Постанова ВП ВС від 04.07.2018 по справі №310/11534/13-ц.
У цій справі кредитор просив стягнути з боржника заборгованість, яка залишилась непогашеною після звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду. Кредитор заявив до стягнення неповернуті суми тіла кредиту та передбачених кредитним договором процентів за користування коштами, а також пені за несвоєчасне виконання його умов.
В якості правової підстави позову кредитор посилався зокрема на постанову Верховного Суду України від 23.09.2015 по справі №6-1206цс15, яка містить висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання.
Від вказаного висновку, який також викладений й у інших постановах Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду відступила, зазначивши, що:
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов’язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Вищенаведені висновки Великої Палати Верховного Суду доволі швидко набули популярності та широкого застосування судами всіх інстанцій.
Правомірне та неправомірне користування грошовими коштами
У питанні нарахування відсотків кредитором після настання терміну повернення грошових коштів Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 по справі 910/1238/17 додатково зазначила, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше – це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення – прострочення виконання грошового зобов’язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (п. 6.20. постанови).
Частиною 1 статті 1048 ЦК України врегульовано правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (п. 6.21. постанови).
Плата за прострочення виконання грошового зобов’язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 6.23. постанови).
Тобто законодавство встановлює наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу в межах дії договору, так і наслідки прострочення грошового зобов’язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (п. 6.24. постанови).
Уточнення Великою Палатою Верховного Суду своїх висновків
У листопаді 2018 року Касаційний господарський суд Верховного Суду намагався передати справу №5017/1987/2012 на розгляд Великої Палати Верховного Суду оскільки вбачав наявність виключної правової проблеми зумовленою практичним застосуванням судами висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах по справам №444/9519/12 від 28.03.2018 та №910/1238/17 від 23.05.2018.
Велика Палата Верховного Суду відмовилась приймати вказану справу до свого провадження зазначивши у п. 20. своєї ухвали від 24.01.2019, що правова позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов’язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Окрім цього, ухвалою від 12.02.2019 по справі №916/4693/15 Касаційний господарський суд Верховного Суду передавав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду оскільки вбачав необхідність відступу від висновків викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/18, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц.
Колегія суддів зазначала, що у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі №6-157цс16 викладено правовий висновок, який зводиться до того, що звернення з вимогою про дострокове повернення всіх сум за кредитним договором у зв’язку з порушенням умов договору не припиняє зобов’язальних правовідносин між сторонами договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом до фактичного повернення кредиту в повному обсязі.
Від вказаної постанови Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах не відступила, а тому суди продовжують її застосовувати.
Натомість Велика Плата Верховного Суду ухвалою від 28.02.2019 повернула справу до КГС ВС оскільки не знайшла підстав для відступу від своїх висновків та зауважила, що відступ Великої Палати Верховного Суду від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в певному рішенні Верховного Суду України, означає те, що суди не можуть застосовувати й аналогічні висновки Верховного Суду України, викладені в його рішеннях, ухвалених за результатами розгляду інших судових справ (незалежно від того чи перераховані у відповідній постанові Великої Палати Верховного Суду всі рішення Верховного Суду України, в яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду).
Виділилися з-поміж інших
Не дивлячись на масове застосування судами всіх інстанцій висновків Великої Плати Верховного Суду щодо нарахування відсотків кредитором після настання терміну повернення кредиту, у випадку пред’явлення позову або у разі вимоги дострокового повернення кредиту, деякі колегії суддів Верховного Суду у своїх справах вказані висновки цілеспрямовано не застосували.
1. Справа №910/750/18. Касаційний господарський суд Верховного Суду у складі головуючого Білоуса В.В., суддів Жукова С.В., Ткаченко Н.Г. Постанова від 10.10.2018.
У пунктах 39.1. та 39.2. вказаної постанови колегія суддів відкинула посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 з огляду на те, що у справі, яку розглядала ВП ВС, за умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий на 24 місяці – до 3 червня 2008 року включно. Однак, у справі №910/750/18 судами попередніх інстанцій при розгляді даної справи вірно встановлено, що відповідно до пункту 6.2 кредитного договору №05-В/10/47/КЛ від 29.04.2010 передбачено, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.
2. Справа №913/11/18. Касаційний господарський суд Верховного Суду у складі головуючого Сухового В.Г., суддів Берднік І.С., Міщенка І.С. Постанова від 13.12.2018.
Колегія суддів в даному випадку вказала на помилковість застосування апеляційним судом висновків, викладених у постанові ВП ВС від 28.03.2018 по справі №444/9519/12, оскільки у даній справі сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування Банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості (пункти 36., 37. постанови).
3. Справа №5017/1987/2020. Касаційний господарський суд Верховного Суду у складі головуючого Чумака Ю.Я., суддів Дроботової Т.Б., Пількова К.М. Постанова від 05.03.2019.
У цій справі відповідно до пункту 3.5 кредитного договору №13-65-06/212, на якому власне ґрунтуються зазначені позовні вимоги Банку, у випадку порушення позичальником встановленого пунктом 2.2 договору строку погашення отриманого кредиту позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 36% річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно з пунктами 3.3, 3.4 цього договору.
З огляду на розмежування ВП ВС поняття “проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами” та “проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами”, Верховний Суд вважає, що у цій справі банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою у зв’язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов’язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини 2 статті 625 ЦК України (пункти 42-50 постанови).
4. Справа №910/22858/17. Касаційний господарський суд Верховного Суду у складі головуючого Пількова К.М., суддів Дроботової Т.Б., Чумака Ю.Я. Постанова від 14.04.2019.
У вказаній справі суд відхилив аргументи скаржника з посиланням на судові рішення Верховного Суду та Великої Палати Верховного суду щодо неврахування судами попередніх інстанцій існуючої судової практики щодо порядку нарахування (припинення нарахування) процентів за кредитним договором, оскільки умовами кредитного договору у цій справі сторонами було погоджено, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.
КГС ВС зазначив, що наведена позиція не суперечить правовим позиціям в постановах Великої Палати Верховного оскільки у відповідних судових рішеннях суд виходив з інших обставин справи ніж у цій справі – інших умов кредитних договорів (позики) щодо порядку (періоду) нарахування процентів, який не є тотожним порядку, визначеному умовам договору між сторонами у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду ставить крапку
04.02.2020 Великою Палатою Верховного Суду була розглянута чергова справа, яка стосувалась нарахування кредитором відсотків після зміни терміну повернення кредиту шляхом пред’явлення позову. Не дивлячись на те, що справа стосувалась питання нарахування відсотків боржнику відносно якого відкрито провадження про визнання його банкрутом, судді вищої ланки Верховного Суду вкотре акцентували увагу на різній правовій природі відсотків за правомірне користування грошовими коштами кредитора та відсотків за неправомірне користування грошовими коштами.
Відтак, колегією суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 було зазначено, що:
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов’язань, а не у випадку їх порушення (п. 6.23. постанови).
Натомість наслідки прострочення грошового зобов’зання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов’язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу (п. 6.24. постанови).
У п. 6.28. постанови вказано, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною і неправомірною, а тому, відповідно, й не може одночасно застосовуватись ч. 1 ст. 1048 ЦК України та ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.
Окрім цього, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не може слугувати підставою для нарахування кредитором відсотків передбачених договором після настання прострочення умова договору про право банка нараховувати проценти за користування кредитом по день повного погашення заборгованості (пункти 6.32. – 6.36. постанови).
Одночасно з цим, нарахування відсотків за підвищеною ставкою саме за неправомірне користування кредитом цілком відповідає диспозиції ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 6.38. постанови).
Ключові тези
Відтак у підсумку можна вказати на такі ключові тези, які містяться у всіх постановах Великої Палати Верховного Суду щодо нарахування кредитором відсотків боржнику за користування грошовими коштами:
- Відсотки, які кредитор нараховує боржнику до настання терміну повернення кредиту є платою за правомірне користування грошовими коштами, нарахування таких відсотків врегульовано ч. 1 ст. 1048 ЦК України;
- Відсотки, які кредитор нараховує боржнику після настання терміну повернення кредиту є платою за неправомірне користування грошовими коштами, нарахування таких відсотків врегульовано ч. 2 ст. 625 ЦК України;
- Кредитор має право вимагати дострокового повернення кредиту шляхом пред’явлення відповідної вимоги або позову (про стягнення заборгованості чи про звернення стягнення на предмет застави/іпотеки), чим змінює термін повернення кредиту, а тому після настання відповідної події нараховуються відсотки за неправомірне користування кредитними коштами, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України;
- Умова договору про право кредитора нараховувати відсотки передбачені договором до моменту фактичного повернення кредиту не надає кредитору право нараховувати відповідні відсотки після прострочення боржника;
- Для нарахування відсотків за підвищеною ставкою після прострочення боржника необхідно зазначити у договорі, що такі відсотки є платою боржника за неправомірне користування грошовими коштами.
Адвокат Віталій Будьонний
Запис на консультацію через телеграм:
Або через форму зворотного зв’язку: