Визначення місця проживання дитини: у пошуках балансу інтересів

Сімейні спори це завжди вкрай чутлива те делікатна історія, а особливо у питаннях, які стосуються дітей. Нажаль дуже часто колишні чоловік та дружина не можуть самостійно домовитися не тільки стосовно поділу майна та сплати аліментів, а й щодо місця проживання малолітньої дитини. 

Telegram “Судова практика”

Сімейний кодекс України закріплює, що у тому випадку, коли мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (ч. 1 ст. 161 СК України).

Однак на практиці саме суд у більшості випадків відіграє вирішальну роль у вирішенні спору між батьком та матір’ю щодо місця проживання дитини.

Пропоную вашій увазі судові рішення Верховного Суду із висновками, які, на мій погляд, є ключовими у спорах щодо визначення місця проживання дитини.

1. Батьки мають рівні права щодо дитини
2. Обставини, що мають істотне значення при вирішенні спору про місце проживання дитини
3. Врахування найкращих інтересів дитини
4. Врахування думки дитини
5. Вирішення спору про місце проживання малолітньої дитини за наявності однакових матеріально-побутових умов проживання в обох батьків
6. Неправомірна поведінка батьків

1. Батьки мають рівні права щодо дитини

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №402/428/16-ц

У постанові Верховного Суду України від 14.12.2016 1 у справі № 6-2445цс16, у якій розглядалося питання визначення місця проживання малолітньої дитини, зазначено, що у принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю. Подібні висновки про обов’язковість судів брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини про те, що малолітня дитина не повинна бути розлучена зі своєю матір’ю, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, містяться й у постанові Верховного Суду України від 12.07.2017 у справі № 6-564цс17.

Однак, Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаного висновку, зазначивши, що Декларація прав дитини від 20.11.1959 не є частиною законодавства України, оскільки:

• не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 та Закону України “Про міжнародні договори”, а також не містить положень щодо набрання нею чинності;
• не ратифікована Україною, не має офіційного перекладу українською мовою.

Водночас, законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п’ятою статті 157 цього Кодексу.

У підсумку суддями Великої Палати Верховного Суду було зазначено, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, а тому її норми не підлягають застосуванню.

Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов’язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

2. Обставини, що мають істотне значення при вирішенні спору про місце проживання дитини

Постанова Верховного Суду від 14.02.2019 у справі №377/128/18

За змістом ч. 1 ст. 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

У своїй постанові колегія суддів Верховного Суду прийшла до висновку, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення. 

До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: 

• особисті якості батьків; 
• відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов’язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); 
• можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, адже дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків.

3. Врахування найкращих інтересів дитини

Постанова Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №712/11527/17

У цій постанові Верховний Суд зауважив, що у частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Врахувавши вищенаведені норми права, а також практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів зазначила, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об’єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах.

4. Врахування думки дитини

Постанова Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №333/1013/17

Під час розгляду цієї справи Верховним Судом було проаналізовано положення частини 1 статті 3, частини 1 статті 9 Конвенції про права дитини та у підсумку зазначено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з’ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б якнайкращим інтересам дитини. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Суд зобов’язаний надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.

Такий висновок узгоджується із ч. 1 та 2 ст. 171 СК України відповідно до яких дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Постанова Верховного Суду від 09.11.2020 у справі №487/2001/19-ц

А ось у цій справі інша колегія Верховного Суду також констатувала, що при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов’язком батьків діяти в її інтересах.

Однак, одночасно з цим зауважила, що згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

5. Вирішення спору про місце проживання малолітньої дитини за наявності однакових матеріально-побутових умов проживання в обох батьків.

Постанова Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №487/2001/19-ц

І знову Верховним Судом було наголошено, що вирішуючи спір про місце проживання дитини, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов’язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.

У цій справі суд касаційної інстанції погодився із висновком суду апеляційної інстанції, який встановивши наявність практично однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання і виховання малолітнього сина, однакову прихильність дитини до обох батьків, а також виконання обома батьками належним чином своїх обов`язків по вихованню дитини, дійшов достатньо обґрунтованого висновку про визначення місця проживання малолітнього разом із батьком.

При цьому ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із бажання дитини проживати разом із батьком, так як під час розгляду справи з’ясовано думку дитини щодо визначення його місця проживання.

6. Неправомірна поведінка батьків

Постанова Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №725/3024/17

Особливістю цієї справи є те, що батько дитини звернувся до суду із позовом про визначення місця проживання дитини з ним не дивлячись на те, що вже існує рішення суду про визначення місця проживання дитини із матір’ю та про відібрання дитини у батька. 

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов батька задовольнив та виходив із того, що з моменту ухвалення попереднього рішення про визначення місця проживання дитини змінилися обставини, що впливають на вирішення спору. Зокрема, суди зазначали, що протягом всього часу після постановлення рішення дитина проживає разом з батьком.

Однак Верховний Суд такий підхід не розділив, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасував, а у задоволені позову батька відмовив.

Касаційний суд зауважив, що висновок судів про зміну обставин, які мають значення для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини не ґрунтується на доказах, які б свідчили, що відбулась така зміна обставин, що з’явилися підстави для звернення іншого з батьків з новим позовом про нове визначення місця проживання дитини. 

Підставами для звернення із новим позовом про визначення (зміну) місця проживання дитини не можуть бути обставини, які виникли внаслідок неправомірної поведінки батька, що полягає у невиконанні рішення суду, при цьому звернення із новим позовом не може бути підставою для уникнення від виконання іншого остаточного рішення суду.

Як бачимо спори щодо визначення місця проживання дитини не є простими. Обумовлено це як юридичною складністю справи, так й тією психологічною напругою, якою піддаються батьки і дитина впродовж спору.

Головний висновок який можна зробити за результатом аналізу вищенаведеної судової практики: червоною лінією крізь Конвенцію про права дитини, практику ЄСПЛ та практику Верховного Суду протікає одне – найкращі інтереси дитини.

---

Адвокат Віталій Будьонний

Запис на консультацію через телеграм:

НАПИСАТИ АДВОКАТУ

Або через форму зворотного зв’язку: