Головна / Тексти судових рішень / Цивільне судочинство / Постанова ВП ВС від 20.03.2019 №761/20612/15-ц

Постанова ВП ВС від 20.03.2019 №761/20612/15-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

20 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 761/20612/15-ц

Провадження № 14-39цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А.,         Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма«Консоль ЛТД» вособі ліквідатора – арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни на заочне рішення Шевченківськогорайонного суду м.Києва від29вересня2015 року (суддя МаліновськаВ. М.) таухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2017 року (судді АнтоненкоН. О.,СтрижеусА. М.,ШкорінаО. І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_4доТовариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» вособі ліквідатора – арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни про визнання майнових прав на об’єкт інвестування,

УСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Товариства              з обмеженою відповідальністю «Фірма «Консоль ЛТД» (далі –                                       ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД») про визнання майнового права на об’єкти незавершеного будівництва.

На обґрунтування своїх вимог позивачка посилалась на те, що 6 грудня          2005 року між нею та ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» укладено договір пайової участі у фінансуванні будівництва, за умовами якого сторони домовились про спільну діяльність щодо пайової участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1.

За умовами договору вона зобов’язалась сплатити грошовий внесок в еквіваленті 510 тис. доларів США в національній валюті України по курсу Національного Банку України, а ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД», в свою чергу, зобов’язалося завершити будівництво багатоквартирного будинку відповідно до проекту та вимог державних будівельних норм та передати у власність позивачки вбудовані нежитлові приміщення в цокольному поверсі будинку.

21 квітня 2013 року між зазначеними сторонами укладено додаткову угоду,        якою було змінено строки будівництва з III кварталу 2007 року на II квартал         2016 року.

Згідно з квитанцією до прибуткового касового ордера від 6 грудня 2005 року та довідки від 21 квітня 2013 року, виданої відповідачем, позивачка на виконання умов вищевказаного договору сплатила повну вартість паю у розмірі 510 тис. доларів США, внесеного на зведення нежитлового приміщення цокольного поверху багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1.

Проте відповідач, порушив взяті на себе зобов’язання щодо будівництва об’єкта в передбачені договором строки, остаточно припинив будівництво на спірному об’єкті, чим порушив права ОСОБА_4

Посилаючись на те, що вона повністю виконала зобов’язання з інвестування нерухомого майна, до неї перейшли майнові права на об’єкти інвестування – вбудовані нежитлові приміщення у цокольному поверсі багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 загальною проектною площею 311,3 кв. м та 65,8 кв. м відповідно,ОСОБА_4просила суд визнати за нею майнові права на зазначені нежитлові приміщення.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 вересня   2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від               25 липня 2017 року, позовні вимоги ОСОБА_4. задоволено. Визнано за ОСОБА_4 майнові права на вбудовані нежитлові приміщення у цокольному поверсі багатоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 загальною площею 311,3 кв. м та 65,8 кв. м. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 суди виходили з того, що позивачка повністю виконавши вимоги укладеного між сторонами договору, сплативши вартість пайового внеску за нерухоме майно, стала власником майнових прав на це майно. Оскільки введення об’єкта будівництва в експлуатацію не відбулось у встановлені договором строки, а ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» припинило свою діяльність, що ставить під сумнів можливість виконання ним своїх зобов’язань за договором, іншого шляху захистити порушене право позивачка не має, суди визнали за нею майнові права на об’єкт інвестування.

У вересні 2017 року ТОВ«Фірма «Консоль ЛТД» в особі ліквідатора – арбітражного керуючого ВенськоїО.О. подало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року порушено процедуру про банкрутство ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД», а тому цей спір підсудний господарському суду, у проваджені якого перебуває справа про банкрутство, а не судам цивільної юрисдикції. Крім того, позов про визнання права власності може бути пред’явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності (стаття 392 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України)). Проте за умовами договору пайової участі у фінансуванні будівництва позивачка отримала лише право на пайову участь у будівництві, а не право власності на нерухоме майно. За рішенням суду право на новостворене майно згідно зі статтею 331 ЦК України виникнути не може.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в справі.

У грудні 2017 року ОСОБА_4.подала заперечення на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними й обґрунтованими, оскільки вона належним чином виконала взяті на себе зобов’язання за договором пайової участі у фінансуванні будівництва, сплативши повну вартість пайового внеску за нерухоме майно, проте відповідач порушив узяті на себе зобов’язання за цим договором, багатоквартирний житловий будинок в експлуатацію не ввів, а її право на об’єкти інвестування не визнає, а тому її вимоги про визнання за нею майнових прав на об’єкт інвестування є обґрунтованими.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального  кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі – Закон № 2147-VIII).

Згідно зі статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 7 частини першої розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об’єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п’ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 16 січня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від правових висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від             24 червня 2015 року (провадження № 6-318цс15) та від 18 листопада 2015 року (провадження № 6-1858цс15).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 5 лютого 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди встановили, що 6 грудня 2005 року між ОСОБА_4 та ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» укладено договір пайової участі у фінансуванні будівництва, за умовами якого сторони домовились про спільну діяльність щодо пайової участі в будівництві багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору позивачка зобов’язалася як свій вклад за цим договором внести грошові кошти в еквіваленті 510 тис. доларів США в національній валюті України по курсу Національного банку України         (далі – НБУ). Днем виконання грошового зобов’язання за цим договором вважається день внесення грошового вкладу в касу або його зарахування  на розрахунковий рахунок ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД».

З квитанції до прибуткового касового ордера від 6 грудня 2005 року та довідки від 21 квітня 2013 року, виданої відповідачем, вбачається, що позивачка на виконання умов вищевказаного договору сплатила усю вартість паю у розмірі 510 тис. доларів США.

Зі свого боку відповідач відповідно до пункту 3.2 договору пайової участі, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 21 квітня 2013 року до цього договору, зобов’язався як свій вклад за цим договором своїми та залученими силами, власними і залученими трудовими ресурсами, які володіють професійними навиками, кваліфікацією, діловою репутацією і діловим зв’язками, на основі наявних у нього ліцензій, дозвільних документів, механізмів, устаткування, а також пайових та позикових коштів юридичних та фізичних осіб, залучених товариством на підставі укладених ним договорів з третіми особами в межах частки товариства у спільній частковій власності учасників відповідно до статті 361 ЦК України, завершити будівництво об’єкта відповідно до проекту та вимог ДБН з виділенням пайовику (позивачу) по закінченню будівництва об’єкта зі створеної учасниками спільної часткової власності його частки в натурі у вигляді вбудованих нежитлових приміщень у цокольному поверсі загальною проектною площею 311,3 кв. м у будівельних осях 1д-6д, Ад-Лд, загальною проектною площею 65,8 кв. м у будівельних осях 7д-8д, Ад-Лд.

Відповідно до пункту 3.7 вказаного договору за умови виконання пайовиком зобов’язань щодо внесення пайового внеску він набуває право на пайову (дольову) участь у будівництві, а ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» втрачає право розпоряджатися часткою цього пайовика не інакше як в інтересах і за згодою пайовика.

Разом з тим порушивши взяті на себе зобов’язання, ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» будівництво об’єкта у передбачені договором строки не виконало і остаточно припинило будівництво на спірному об’єкті, його визнано банкрутом та розпочато ліквідаційну процедуру.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 15 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статей 4?, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, господарським судам підвідомчі справи про банкрутство, розгляд яких здійснюється у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Господарським судам також підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов’язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Щодо посилання у касаційній скарзі на те, що справа повинна розглядатися у порядку господарського судочинства, оскільки Господарським судом Автономної Республіки Крим від 16 липня 2012 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Консоль ЛТД», Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

На час розгляду справи визначення юрисдикції справи щодо юридичної особи, стосовно якої порушено провадження про банкрутство, було врегульовано статтею 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»  (далі – Закон № 2343-XII) та пунктом 7 статті 12 ГПК України.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів передбачені Законом № 2343-XII.

У зв’язку з набранням чинності 19 січня 2013 року (за винятком окремих положень) Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI «Про внесення змін до Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон №  4212-VI) Закон № 2343-XII викладено в новій редакції.

Згідно з пунктом 7  розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII у редакції Закону №  4212-VI статтю 12 ГПК України доповнено пунктом 7, відповідно до якого до підвідомчості господарських судів віднесено справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство.

Законом України від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов’язань» (який набрав чинності одночасно із Законом №  4212-VI) розділ Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII у редакції Закону №  4212-VI доповнено пунктом 1?, яким визначено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи у спорах фізичної особи з майновими вимогами до боржника, суди повинні враховувати положення пункту 1? розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2343-XII, вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника.

Справи про банкрутство боржника, порушені господарськими судами до 19 січня 2013 року, не впливають на визначення юрисдикції цих спорів.

Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 456/20/26-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 372/3584/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 541/459/17 та інших, і підстав для відступу від нього не вбачається.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що зазначений спір підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства.

За змістом положень статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є визнання права.

Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються окрема сукупність речей, а також майнові права та обов’язки, при цьому майнові права визнаються речовими правами.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За положеннями пункту 2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13 квітня 2011 року, прийняття в експлуатацію об’єктів, що належать до І-ІІІ категорії складності, та об’єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Встановивши під час розгляду справи, що позивачка повністю сплатила вартість пайового внеску за нерухоме майно, а також ту обставину, що введення об’єкта будівництва в експлуатацію не відбулось у встановлені договором строки, ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД»  припинило діяльність, що ставить під сумнів можливість виконання ним своїх зобов’язань за договором, судипершої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про визнання майнових прав за позивачкою на об’єкт інвестування.

Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що суд не в повному обсязі встановив та з’ясував обставини спірних правовідносин за договорами про пайову участь, спростовуються матеріалами справи.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висловленими в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року доводами щодо підстав для відступу від правових висновків Верховного Суду України, викладених в постановах від        24 червня 2015 року (провадження № 6-318цс15) та від 18 листопада 2015 року (провадження № 6-1858цс15), оскільки, у тих справах відмінні позовні вимоги та фактичні обставини, що характеризують зміст правовідносин та впливають на застосування норм матеріального права, зокрема в них йдеться про визнання права власності на новостворене майно.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, ВеликаПалата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції – без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 402-404, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма«Консоль ЛТД» вособі ліквідатора – арбітражного керуючого Венської Оксани Олександрівни залишити без задоволення.

Заочне рішення Шевченківськогорайонного суду м.Києва від29вересня       2015 року таухвалу Апеляційного суду м. Києва від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко     Судді:     Н.О. Антонюк       Л.М. Лобойко       С.В. Бакуліна       О.Б. Прокопенко      В.В. Британчук       Л.І. Рогач       Д.А. Гудима       І.В. Саприкіна      О.С. Золотніков       О.М. Ситнік        В.С. Князєв     В.Ю. Уркевич            О.Г. Яновська                

Один коментар

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*