Головна / Тексти судових рішень / Цивільне судочинство / Постанова КЦС ВС від 17.06.2020 №522/3887/17

Постанова КЦС ВС від 17.06.2020 №522/3887/17

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 522/3887/17

провадження № 61-41759св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Терракс» ЛТД,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Чубарова Сергія Володимировича на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2017 року у складі судді Загороднюка В. І. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2018 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Сегеди С. М., Гірняк Л. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Терракс» ЛТД (далі – ТОВ «Терракс» ЛТД) про стягнення неустойки та пені за прострочення виконання зобов`язань, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила стягнути з ТОВ «Терракс» ЛТД на її користь: пеню згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за прострочення виконання робіт за договором комісії від 06 липня 2005 року № 109 в розмірі 21 443,89 грн; пеню згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за прострочення виконання робіт за договором комісії від 06 липня 2005 року № 109П в розмірі 3 174,15 грн; неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за затримку передачі апартаментів за договором комісії від 06 липня 2005 року № 109 в сумі 236 042,23 грн; неустойку в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за затримку передачі місця для паркування за договором комісії від 06 липня 2005 року № 109П в сумі 34 939,16 грн.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 06 липня 2005 року між нею та ТОВ «Терракс» ЛТД було укладено договори комісії № 109 та 109П на будівництво об`єкта нерухомості, за якими відповідач зобов`язався здійснити дії, необхідні для будівництва об`єкта нерухомості сімейно-оздоровчого комплексу, з метою передачі в її власність апартаментів за будівельним номером № 167 загальною площею 123,4 кв. м, розташованих на 12 поверсі 20-типоверхової секції сімейно-оздоровчого комплексу за адресою: АДРЕСА_2 , а також – місця для паркування авто № 40 за цією ж адресою. За пунктами 4.1 вказаних договорів відповідач повинен був реалізувати її доручення у строк до 25 грудня 2007 року. До закінчення цього строку відповідач повинен був здати в експлуатацію завершене будівництво сімейно-оздоровчого комплексу і протягом 45 днів передати їй у власність апартаменти і місце для паркування. Проте відповідач не виконав зобов`язань, будівництво об`єктів не завершив та в експлуатацію їх не ввів. Згідно пунктами 7.2 договорів комісії від 06 липня 2005 року № 109 та 109П за затримку передачі апартаментів і місця для паркування у встановлений умовами цих договорів строк відповідач зобов`язаний сплатити їй пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної вартості апартаментів та місця для паркування за кожен день прострочення. З урахуванням скороченої позовної давності для стягнення пені, згідно з частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист справ споживачів» з відповідача на її користь підлягає стягненню: 21 443,89 грн пені в розмірі 3 % вартості роботи, яка прострочена з вини відповідача за договором комісії від 06 липня 2005 року № 109; 3 174,15 грн пені в розмірі 3 % вартості роботи, яка прострочена з вини відповідача за договором комісії від 06 липня 2005 року № 109П; 236 042,23 грн неустойки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за затримку передачі апартаментів за договором комісії від 06 липня 2005 року № 109; 34 939,16 грн неустойки в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за договором комісії від 06 липня 2005 року № 109П.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 08 грудня 2017 року про виправлення описки, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Закон України «Про захист прав споживачів» дійсно регулює правовідносини між будівельною компанією й громадянами щодо будівництва житла для власних потреб. Проте згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 будівлі для оздоровчого призначення, а також сімейні табори відпочинку відносяться до категорії нежитлових будівель. Тобто сплачені позивачем кошти не були залучені для будівництва житла для власних потреб, тому підстави для застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин відсутні. Крім того, сторони розмежували передбачені статтею 611 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) види відповідальності за порушення зобов`язань, а саме: у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язань за договорами на винну сторону покладається відшкодування завданих цим невиконанням чи неналежним виконанням збитків, а за прострочення передання апартаментів і місця для паркування після введення в експлуатацію сімейно-оздоровчого комплексу у встановлений договорами строк на винну сторону покладається обов`язок сплатити неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення. Оскільки сімейно-оздоровчий комплекс на час подання позову не було введено в експлуатацію, то у відповідача не виникло обов`язку щодо сплати пені.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2017 року – без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті справи є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги позиції інших учасників справи.

У серпні 2018 року представник ОСОБА_1 – адвокат Чубаров С. В. подав засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2018 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди дійшли помилкових висновків про непоширення на спірні правовідносини Закону України «Про захист прав споживачів» і про те, що кошти, сплачені позивачем, не були залучені нею для будівництва житла для власних потреб, оскільки матеріали справи не містять відомостей про використання нею нерухомого майна у підприємницькій діяльності або для власних потреб. Крім того, Закон України «Про захист прав споживачів» не розмежовує таких понять як будівництво житла (житлового приміщення) або нежитлового (для особистого використання та відпочинку). Суди також безпідставно не врахували рішення Господарського суду Одеської області від 26 травня 2008 року у справі                    № 20-30/327-07-8956, яким визнано право власності за ТОВ «Терракс» ЛТД на не введену в експлуатацію будівлю 20-типоверхової спальної секції сімейно-оздоровчого комплексу АДРЕСА_2 загальною площею 26 825,6 кв. м та встановлено факт завершення будівництва цього об`єкта. Вказаним рішенням суду спростовуються висновки судів щодо моменту виникнення у позивача права на отримання неустойки та пені за невиконання відповідачем умов договорів комісії.

У жовтні 2018 року ТОВ «Терракс» ЛТД подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що будівництво визначеного договорами комісії нерухомого майна не завершено та не введено його в експлуатацію, тому зобов`язання щодо передачі його позивачу ще не виникло, а існує лише зобов`язання щодо виконання доручення позивача з будівництва комплексу в цілому, після виконання якого і виникне обов`язок протягом 45 днів передати створене індивідуально визначене майно у вигляді апартаментів. Також позивач не виконала зобов`язання щодо повної оплати вартості договору, сплативши лише     94,74 % від ціни договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 06 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду міста Одеси.

16 жовтня 2018 року справа № 522/3887/17 надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судами встановлено, що ТОВ «Терракс» ЛТД є замовником будівництва сімейно-оздоровчого комплексу на АДРЕСА_2 та виступає комісіонером за договорами комісії від 06 липня 2005 року № 109 та № 109П.

За договором комісії від 06 липня 2005 року № 109 ТОВ «Терракс» ЛТД зобов`язалося за дорученням ОСОБА_1 за плату і за її рахунок здійснити від свого імені всі фактичні і юридичні дії (угоди), необхідні для будівництва об`єкта нерухомості -сімейно-оздоровчого комплексу цілорічної дії, розміщеного в прибережній зоні в АДРЕСА_2 , з метою передачі у власність ОСОБА_1 частини вказаного об`єкта – апартаментів, передбачених пунктом 1.4 цього договору (апартаментів з будівельним № 167 загальною площею 123,40 кв. м, розташованих на 12 поверсі 20-типоверхової секції сімейно-оздоровчого комплексу за адресою: АДРЕСА_2 ).

Згідно з договором комісії від 06 липня 2005 року № 109П ТОВ «Терракс» ЛТД зобов`язалося за дорученням ОСОБА_1 за плату і за її рахунок здійснити від свого імені всі фактичні і юридичні дії (угоди), необхідні для будівництва об`єкта нерухомості – сімейно-оздоровчого комплексу цілорічної дії, розміщеного в прибережній зоні в АДРЕСА_2 , з метою передачі у власність ОСОБА_1 частини вказаного об`єкта – місця для паркування, передбаченого пунктом 1.4 цього договору (місця для паркування з будівельним № 40, розташованого в сімейно-оздоровчому комплексі за адресою: АДРЕСА_2 ).

За пунктами 4.1 вказаних договорів комісії реалізація доручень ОСОБА_1 за цими договорами здійснюється у строк до 25 грудня 2007 року. До закінчення вказаного строку ТОВ «Терракс» ЛТД зобов`язалося ввести в експлуатацію завершене будівництво сімейно-оздоровчого комплексу і протягом 45 днів передати у власність ОСОБА_1 апартаменти і місце для паркування.

ТОВ «Терракс» ЛТД не виконало зобов`язань щодо передачі апартаментів і місця для паркування, будівництво вказаних об`єктів нерухомості не завершило та в експлуатацію їх не ввело.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Правові наслідки порушення зобов`язання настають тільки у випадках, коли це передбачено договором або законом. Покладення на сторону договору відповідальності за невиконання зобов`язання, яка не встановлена договором або законом, є порушенням статті 611 ЦК України.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-111цс13.

Відповідно до статті 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов`язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

Згідно з пунктами 7.1, 7.2, 7.3 договорів комісії від 06 липня 2005 року № 109 та № 109П у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язань винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні збитки, задані таким невиконанням (неналежним виконанням), за умовами цих договорів. За затримку в передачі апартаментів і місця для паркування у встановлений умовами цих договорів строк (протягом 45 днів з моменту введення в експлуатацію вказаних об`єктів нерухомості) ТОВ «Терракс» ЛТД сплачує ОСОБА_1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної вартості не переданих апартаментів і місця для паркування за кожен день прострочення.

Таким чином, сторони вказаних договорів розмежували передбачені статтею 611 ЦК України види відповідальності за порушення зобов`язань, а саме: у разі невиконання чи неналежного виконання зобов`язань за договорами на винну сторону покладається відшкодування завданих цим невиконанням чи неналежним виконанням збитків, а за прострочення передання апартаментів і місця для паркування після введення в експлуатацію сімейно-оздоровчого комплексу у встановлений договорами строк на винну сторону покладається обов`язок сплатити неустойку у вигляді пені за кожен день прострочення. Водночас сплата пені не звільняє від обов`язку відшкодувати збитки.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожен день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов`язання, не звільняє його від виконання зобов`язання в натурі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що сторони договорів комісії розмежували передбачені статтею 611 ЦК України види відповідальності за порушення зобов`язань, а встановлений цими договорами обов`язок сплатити пеню за затримку передачі апартаментів і місця для паркування виникає вже після введення в експлуатацію сімейно-оздоровчого комплексу, який на час подання позову не було введено в експлуатацію, суди дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи заявника про те, що суди безпідставно не врахували рішення Господарського суду Одеської області від 26 травня 2008 року у справі № 20-30/327-07-8956, яким визнано право власності за ТОВ «Терракс» ЛТД на не введену в експлуатацію будівлю 20-ти поверхової спальної секції сімейно-оздоровчого комплексу та встановлено факт завершення будівництва цього об`єкта, не заслуговують на увагу, оскільки вони не спростовують правильних висновків судів про те, що встановлений договорами комісії обов`язок сплатити пеню за затримку передачі апартаментів і місця для паркування виникає вже після введення в експлуатацію сімейно-оздоровчого комплексу. Зазначеним рішенням господарського суду було встановлено факт завершення будівництва, а не введення в експлуатацію 20-типоверхової спальної секції сімейно-оздоровчого комплексу.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди дійшли помилкових висновків про непоширення на спірні правовідносини Закону України «Про захист прав споживачів», є неспроможними з огляду на таке.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

За змістом наведених правових норм Закон України «Про захист прав споживачів» дійсно регулює правовідносини між будівельною компанією і громадянами щодо будівництва житла для власних потреб.

Однак згідно з Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000 будівлі для оздоровчого призначення, а також сімейні табори відпочинку відносяться до категорії нежитлових будівель.

Крім того, положення частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист справ споживачів» передбачають загальні підстави стягнення пені та застосовуються в разі неврегулювання цього питання безпосередньо сторонами договору.

Зобов`язання за договором комісії відносяться до договірних зобов`язань, тому на спірні правовідносини поширюються визначені главою 51 ЦК України загальні правові наслідки порушення зобов`язання.

За змістом вищенаведеної статті 624 ЦК України законом передбачено стягнення як збитків, так і неустойки, встановлено співвідношення збитків і неустойки, визначено можливість сторін у договорі передбачити обов`язок боржника відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою, встановити право стягнення неустойки без відшкодування збитків або за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків. Таким чином, поряд із встановленою ЦК штрафною неустойкою сторони можуть передбачити в договорі інші види співвідношення неустойки (штрафу, пені) і збитків.

ОСОБА_1 і ТОВ «Терракс» ЛТД визначили в договорах комісії певний порядок, умови виплати та розмір пені, тому позовні вимоги про стягнення пені з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист справ споживачів», є необґрунтованими.  

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 522/13210/15-ц.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цими судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Чубарова Сергія Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 03 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук   С. О. Карпенко   М. Ю. Тітов

Один коментар

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*