Судова практика, юридична аналітика, юридичні послуги | Адвокат Віталій Будьонний
Постанова
Іменем України
30 червня 2020 року
місто Київ
справа № 501/3038/16-ц
провадження № 61-264св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Гулька Б. І.,
учасники справи:
позивач – ОСОБА_1 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стройтехснаб», Публічне акціонерне товариство «Фінансова компанія «СТС-Інвест»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Заїкіна А. П., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройтехснаб» (далі – ТОВ «Стройтехснаб»), Публічного акціонерного товариства «Фінансова компанія «СТС-Інвест»
(далі – ПАТ «ФК «СТС-Інвест»), в якому просив на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» стягнути
ПАТ «ФК «СТС-Інвест» неустойку (штраф) у розмірі 42 700, 50 грн за прострочення та неналежне надання фінансової послуги з управління майном, стягнути з ТОВ «Стройтехснаб» неустойку (пеню) у розмірі 15 585 682, 93 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань з будівництва об`єкта та передачі у власність об`єкта інвестування.
Позивач обґрунтовував позов тим, що 19 червня 2014 року він уклав з ПАТ «ФК «СТС-Інвест» угоду № 12/11 про участь у фонді фінансування будівництва. Відповідно до умов угоди об`єктом будівництва є будинок за адресою: АДРЕСА_1 (будівельна адреса), об`єктом інвестування є 2-кімнатна квартира № 20 , загальною площею 72, 31 кв. м, розташована на 4 поверсі цього будинку. Позивач посилався на те, що свої зобов`язання щодо оплати вартості об`єкта інвестування він виконав належним чином та повністю, передавши ПАТ «ФК «СТС-Інвест» на рахунок фонду фінансування будівництва грошові кошти, що підтверджується записом у свідоцтві про участь у фонді фінансування будівництва виду А від 19 червня 2014 року.
ОСОБА_1 зазначив, що у підпункті 2.2.1 угоди № 12/11 визначений орієнтовний (запланований) термін здачі об`єкта будівництва – І квартал 2015 року, однак ці умови не виконані, у зв`язку із чим порушені права та інтереси позивача як добросовісного довірителя та споживача фінансових послуг. Крім того, ОСОБА_1 посилався на те, що відповідачі допустили недобросовісну поведінку стосовно нього як довірителя фонду, що угода № 12/11 не містить відповідальності управителя ПАТ «ФК «СТС-Інвест» та забудовника ТОВ «Стройтехснаб» за неповноту та несвоєчасність виконання своїх зобов`язань перед ним (позивачем); посилаючись на положення частини другої статті 627 ЦК України та частину першу статті 8 ЦК України, просив застосувати до спірних правовідносин законодавство про захист прав споживачів, зокрема у питанні визначення способу та розміру відповідальності.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідачі позов не визнали, вважали його необґрунтованим.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 15 червня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції керувався тим, що, посилаючись на вину забудовника ТОВ «Стройтехснаб» та протиправну бездіяльність управителя фонду ПАТ «ФК «СТС-Інвест», позивач не надав суду належних доказів того, що звертався до управителя фондом ПАТ «ФК «СТС-Інвест» із заявами про розірвання угоди № 12/11, вихід з учасників фонду фінансування будівництва та повернення грошових коштів, внесених до фонду фінансування будівництва.
Постановою Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року скасовано рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15 червня 2017 року, ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Стройтехснаб» та ПАТ «ФК «СТС-Інвест» на користь ОСОБА_1 по 8 267, 20 грн.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався тим, що у зв`язку із порушенням відповідачами умов угоди № 04 про фінансування об`єкта будівництва та № 12/11 про участь у фонді фінансування будівництва, загальна вартість замовлення за якою складається із суми 275 573, 41 грн, сплачених позивачем за об`єкт інвестування, відповідачі відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» повинні сплатити позивачу неустойку за період з 22 грудня 2015 рік до 22 грудня 2016 року по 8 267, 20 грн (275 573, 41 грн загальної вартості замовлення * 3 %) з кожного відповідача.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у грудні 2018 року, ОСОБА_1 просив змінити постанову суду апеляційної інстанції та задовольнити позов повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що апеляційним судом до спірних правовідносин не застосовано приписи статті 553 ЦК України, оскільки в угоді від 19 червня 2014 року № 12/11 визначена загальна вартість об`єкта інвестування у сумі 275 573, 41 грн, що еквівалентно 53 509, 40 дол. США, тому і пеня має обраховуватися відповідно до курсу гривні до долара США, який на день звернення до суду з позовом становив 26, 60 грн за 1 дол. США. Тому визначений судом розмір платежів, який підлягає стягненню з відповідачів, є неправильним.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX
(далі – Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у грудні 2018 року, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 22 квітня 2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія
«СТС-Інвест», правонаступником якого є ПАТ «ФК «СТС-Інвест», та ТОВ «Стройтехснаб» укладена угода № 04 про фінансування будівництва із залученням грошових коштів, наданих в управління Фонду фінансування будівництва (далі – ФФБ).
Відповідно до пунктів 2.2, 2.3 зазначеної угоди управитель ПАТ «ФК «СТС-Інвест» замовляє забудовнику ТОВ «Стройтехснаб» збудувати об`єкт будівництва – 19-23-поверховий житловий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 із вбудованими приміщеннями соціально-побутового призначення згідно з затвердженою проектно-кошторисною і технічною документацією, ввести його в експлуатацію та передати об`єкт будівництва установникам на умовах і в термін, визначені цією угодою та правилами Фонду.
Згідно з пунктом 4.6 угоди № 04 управитель наділений правами здійснювати контроль цільового використання забудовником коштів, спрямованих на фінансування будівництва, контролювати дотримання забудовником виконання умов та зобов`язань за угодою з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника, що можуть призвести до зростання вартості будівництва більш ніж на 5 відсотків, збільшення строків будівництва більш ніж на 30 календарних днів, припинити фінансування будівництва, розірвати угоду, вимагати повернення всіх коштів спрямованих на це будівництво.
Пунктом 7.3 угоди № 04 встановлена відповідальність забудовника у разі порушення термінів будівництва, введення об`єкта в експлуатацію, передачі об`єкта інвестування у власність довірителям, а також за порушення термінів оформлення права власності на житло і передачі оформлених документів довірителям перед управителем у вигляді штрафу у розмірі 0, 01 % від загальної суми фінансування будівництва за кожні 10 днів порушення термінів.
19 червня 2014 року між ОСОБА_1 , як довірителем, та ПАТ «ФК «СТС-Інвест», як управителем, укладено угоду № 12/11 про участь у фонді фінансування будівництва об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до пунктів 1.1, 1.3 угоди № 12/11 довіритель, на підставі повного визнання ним Правил Фонду фінансування будівництва виду А, дає згоду на участь у Фонді, бере на себе зобов`язання виконувати Правила Фонду, передає кошти управителю у довірче управління з метою отримання у власність об`єкта інвестування та встановлює обмеження щодо окремих дій управителя з управління цими коштами, а управитель приймає кошти на рахунок Фонду у довірче управління з подальшим використанням коштів Фонду у порядку, визначеному Правилами Фонду. При укладанні цієї Угоди управитель закріплює за довірителем обраний ним об`єкт інвестування, характеристики якого визначені у Свідоцтві про участь у Фонді, яке є невід`ємною частиною цієї угоди.
Пунктом 2.2 угоди № 12/11 визначений об`єкт інвестування: 2-кімнатна квартира № 20 на 4 поверсі, загальна площа квартири 72 , 31 кв. м, житлова площа 40, 1 кв. м.
Пунктом 2. 4 угоди № 12/11 визначена загальна вартість об`єкта інвестування, яка становить 275 573, 41 гривень, що еквівалентно 53 509, 40 дол. США за комерційним курсом.
Позивачем вартість об`єкта інвестування внесена у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи, квитанціями та свідоцтвом про участь у фонді фінансування будівництва виду А від 19 червня 2014 року, згідно з яким кількість закріплених за довірителем вимірних одиниць об`єкта інвестування складає 73, 31 кв. м.
Відповідно до підпункту 2.2.1 угоди № 12/11 визначений орієнтовний (запланований) термін здачі об`єкта будівництва – І квартал 2015 року, однак ці умови є невиконаними, у зв`язку із чим порушені права та інтереси позивача як довірителя та споживача фінансових послуг.
Доказів введення об`єкта до експлуатації судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 3 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до частини першої статті 1029 ЦК України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Спеціальним законом, який встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, є Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі – Закон).
З метою отримання довірителями у власність житла фінансова установа як управитель створює фонд фінансування будівництва (далі – ФФБ), управління яким здійснює відповідно до затверджених Правил фонду та договору управління майном (статті 5, 6, 7, 9 Закону).
Відповідно до частини другої статті 12 цього Закону правила ФФБ визначають вид ФФБ, процедуру створення ФФБ, порядок організації взаємовідносин забудовника, управителя та довірителів, порядок встановлення управління майном, умови, особливості та обмеження здійснення управління майном, напрями та порядок використання залучених коштів, порядок участі у фонді та відмови від участі в ньому, типи вимірних одиниць об`єктів інвестування, порядок та умови закріплення об`єкта інвестування за довірителем, розмір винагороди управителя, відповідальність управителя і забудовника за невиконання взятих на себе зобов`язань, порядок отримання довірителем страхового відшкодування у разі несвоєчасного введення об`єкта будівництва в експлуатацію, невиконання робіт, передбачених договором між управителем і забудовником та договором між управителем і установником фонду, або неналежного виконання таких робіт та інші умови функціонування ФФБ.
Згідно з частиною одинадцятою статті 20 Закону для встановлення факту виконання відповідачем умов договору про участь у ФФБ та факту припинення управління майном необхідне настання трьох таких умов у їх поєднанні: виконання довірителем всіх зобов`язань перед Управителем ФФБ; введення об`єкта до експлуатації; підписання довірителем із забудовником акта прийому-передачі закріпленого за ним об`єкта інвестування після введення об`єкта в експлуатацію.
Як встановлено судами, на час звернення до суду ОСОБА_1 з позовом об`єкт будівництва до експлуатації не введено.
Щодо правової природи відносин позивача з відповідачами
Згідно зі статтею 1 Закону він встановлює загальні принципи, правові та організаційні засади залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування будівництва житла та особливості управління цими коштами, а також правові засади та особливості випуску, розміщення та обліку сертифікатів фондів операцій з нерухомістю.
Метою створення ФФБ є отримання довірителями ФФБ у власність житла (частина четверта статті 5 Закону).
Закріплення об`єкта інвестування за довірителем – встановлення правовідносин між довірителем та управителем на підставі договору про участь у ФФБ, за яких у довірителя виникає право вимоги на цей об`єкт інвестування у майбутньому (абзац 5 частини першої статті 2 Закону).
Відповідно до положень частини третьої статті 11 Закону для ФФБ виду А поточну ціну вимірної одиниці об`єкта будівництва, споживчі властивості об`єктів інвестування, коефіцієнти поверху та комфортності визначає забудовник, при цьому він приймає на себе ризик щодо недостатності залучених коштів на спорудження об`єкта будівництва та зобов`язаний своєчасно ввести його в експлуатацію незалежно від обсягу фінансування.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону управитель здійснює контроль за дотриманням забудовником виконання умов та зобов`язань за договором з метою своєчасного запобігання виникненню ризикових ситуацій у процесі будівництва внаслідок дій забудовника, що можуть призвести, зокрема до збільшення строків будівництва більше ніж на 90 днів.
Відповідно до пункту 22 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач – це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
Згідно із пунктом 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про захист прав споживачів» особливості захисту прав споживачів фінансових послуг визначаються відповідними законами.
За правилом частини восьмої статті 14 Закону управитель не повинен включати у договори із довірителями умови, які є несправедливими згідно з Законом України «Про захист прав споживачів».
Враховуючи, що позивач мав на меті задовольнити власні потреби у житлі, ці відносини безпосередньо не пов`язані з підприємницькою діяльністю, Верховний Суд зробив висновок про те, що позивач є споживачем фінансової послуги, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню правила Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Умовами угоди від 19 червня 2014 року № 12/11 розмір винагороди управителя за управління майном довірителя не визначено.
Загальна вартість замовлення становить суми 275 573, 41 гривень, яка сплачена позивачем за об`єкт інвестування.
Таким чином, апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, дійшов правильного висновку, що відповідач не надав суду доказів про виконання управителем наведених положень Закону та угод, тому є правові підстави для стягнення на користь позивача пені за їх невиконання.
Доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин правил частини другої статті 533 ЦК України та неправильне обрахування пені є помилковими з огляду на таке.
Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Таким чином, грошовий еквівалент в іноземній валюті застосовується виключно тоді, коли його визначено у зобов`язанні договором або законом.
Оскільки загальна вартість замовлення об`єкта інвестування відповідно до наявних у матеріалах справи квитанцій внесена позивачем у національній валюті України – гривнях, у свідоцтві про участь позивача у ФФБ виду А внесені кошти до ФФБ визначені в гривні, а умови угоди не містять вказівки на те, що у разі невиконання відповідачем зобов`язань внесена сума підлягає поверненню у розмірі, що підлягає перерахунку у відповідному еквіваленті, тому відповідно правильним є висновок апеляційного суду про стягнення неустойки у гривнях.
Аналогічні висновки про застосування норм права у подібних правовідносинах викладено у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2020 року у справі № 501/3051/16-ц (провадження № 61-41988св18), у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 501/5126/15-ц (провадження № 61-16547св18), підстав відступити від зазначених висновків Верховним Судом не встановлено.
Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, які зводяться до незгоди з судовим рішенням у справі та переоцінки доказів у справі, власного тлумачення норм матеріального права, проте встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд встановив, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Апеляційного суду Одеської області від 23 жовтня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
С. Ю. Бурлаков
Б. І. Гулько