Головна / Тексти судових рішень / Цивільне судочинство / Постанова ВП ВС від 21.08.2019 №727/9352/17

Постанова ВП ВС від 21.08.2019 №727/9352/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

21 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 727/9352/17

Провадження № 14-319цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н. П.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року (в складі колегії суддів Височанської Н. К., Лисака І. Н., Владичана А. В.) у цивільній справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни про стягнення заборгованості з орендної плати та відшкодування оплати за спожиті комунальні послуги,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області (далі – Чернівецький МНО Чернівецької області) Холоменюк О. І. про стягнення заборгованості з орендної плати та відшкодування оплати за спожиті комунальні послуги.

ФОП Подольський С . А. зазначав, що 14 серпня 2014 року між ним та приватним нотаріусом Холоменюк О. І. було укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого останній було передано в оренду нежитлове приміщення загальною площею 80 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1 , зі сплатою орендної плати у розмірі 20 960 грн на місяць строком на один рік.

З 01 лютого 2015 року ОСОБА_3 припинила сплачувати орендні платежі, а з квітня 2015 року залишила орендоване приміщення, не повідомивши його письмово та не склавши акт приймання-передачі приміщення, що передбачено пунктом 8.3 договору оренди.

Позивач вважав, що станом на 01 вересня 2017 року дія вказаного договору оренди не припинилася, об`єкт оренди не повернуто, а тому ОСОБА_3 повинна сплатити орендну плату та решту платежів з оплати комунальних послуг.

Посилаючись на викладене, ФОП ОСОБА_1 просив суд стягнути з приватного нотаріуса Чернівецького МНО Чернівецької області Холоменюк О. І. заборгованість з орендної плати в розмірі 649 тис. 760 грн, пеню за прострочення платежів за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 1 млн. 875 тис. 500 грн 80 коп., оплату комунальних послуг у розмірі 7 тис. 346 грн 85 коп. та судові витрати у розмірі 8 тис. грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2018 року у задоволені позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 28 лютого 2015 року приватний нотаріус Холоменюк О. І. направила на адресу позивача лист, яким повідомила останнього, що у зв`язку із фінансовою кризою вона не може сплачувати орендну плату та просила її зменшити, а у разі відмови вона 01 квітня 2015 року звільнить орендоване приміщення. Оскільки позивачем не погоджено зменшення орендної плати, ОСОБА_3 вирішила звільнити орендоване приміщення, проте при його звільненні не змогла передати позивачу грошові кошти за оренду у розмірі 26 тис. 920 грн та акт прийому-передачі, оскільки останній відмовився їх отримувати та підписувати акт.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ФОП  ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ФОП ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 41 тис. 920 грн та пеню за прострочення виконання договору за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 153 тис. 008 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що апеляційний суд вважав доведеним факт попередження наймодавця про припинення зобов`язання, оскільки в судовому засіданні апеляційної інстанції ФОП ОСОБА_1 підтвердив зазначені обставини. Також позивач підтвердив, що ОСОБА_3 звільнила орендоване приміщення 01 квітня 2015 року. Оскільки вказаним договором було передбачено односторонню відмову від договору з умовою попередження іншої сторони за 30 днів і відповідачка дотрималася цих умов, апеляційний суд вважав, що вказаний договір оренди об`єкта нерухомості припинив свою дію з 01 квітня 2015 року.

ОСОБА_3 не сплатила орендну плату за лютий-березень 2015 року у розмірі 41 920 грн, тому, на підставі статей 530, 629 ЦК України, вимоги ФОП  ОСОБА_1 про стягнення заборгованості з орендної плати визнано обґрунтованими. В частині позовних вимог щодо відшкодування оплати за комунальні послуги, то відповідно до пункту 5.5 вказаного договору витрати на сплату комунальних послуг входять у розмір орендної плати, яка може бути збільшена з урахуванням цих витрат. Доказів внесення змін у договір оренди чи укладення між сторонами додаткової угоди про збільшення розміру орендної плати, з урахуванням витрат на сплату комунальних послуг, позивачем не надано.

Встановивши несвоєчасність сплати в повному обсязі плати за користування предметом оренди, апеляційний суд з урахуванням обсягу позовних вимог вважав, що з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору оренди за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року у розмірі 153 тис 008 грн (з розрахунку 1 % від розміру боргу у сумі 41 тис. 920 грн за 365 днів прострочення).

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягали застосуванню, а саме частину четверту статті 545 та частину першу статті 613 ЦК України. Крім того, справу було розглянуто з порушенням правил предметної та суб`єктної юрисдикції, визначених статтею 19 ЦПК України, оскільки ця справа не відноситься до юрисдикції загальних судів у зв`язку з тим, що спір виник між фізичною особою-підприємцем та приватним нотаріусом, як суб`єктом господарської діяльності.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі, зупинено виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції до закінчення касаційного провадження.

У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ФОП  ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у якому він просив залишити вказану касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 31 травня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 05 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки касаційна скарга містить доводи щодо порушення судами правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судова юрисдикція – це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Так, відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, якщо склад учасників спору відповідає приписам статті 4 ГПК України, а правовідносини, з яких виник цей спір, мають господарський характер.

Отже, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності за умови, що такі спори за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.

Статтею 20 ГПК України визначено особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю) крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач фізична особа-підприємець звернувся до суду з позовними вимогами до приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального кругу Чернівецької області Холоменюк О. І. про стягнення заборгованості за договором оренди приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що метою оренди приміщення зазначено здійснення нотаріальної діяльності.

Разом з тим, правовий статус приватного нотаріуса в Україні визначено Законом України 2 вересня 1993 року N 3425-XII, зокрема статтею 3, відповідно до положень якої нотаріус – це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє  інші  нотаріальні  дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об`єднань, перебувати на державній  службі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності.

Приватний нотаріус є самозайнятою особою.

Згідно підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною особою – підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність – участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою – підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Отже, як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин спір між сторонами не є спором двох суб`єктів господарювання, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В частині доводів касаційної скарги щодо пропуску строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені слід зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Матеріали справи  не містять заяви відповідачки щодо пропуску строку позовної давності до звернення нею з касаційною скаргою.

При цьому, відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в 1 рік.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня – це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від тривалості правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день (місяць) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм статті 266, частини другої статті 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема щодо оцінки наданих позивачем доказів у суді апеляційної інстанції, зводяться виключно до переоцінки встановлених у справі обставин, вирішення питання про достовірність або недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Так, згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України).

Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такого висновку дійшли Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 4 листопада 2015 року у справі № 6-1120цс15, і Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 703/1181/16-ц та від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку зі несвоєчасною сплатою в повному обсязі плати за користування предметом оренди, зокрема за лютий-березень 2015 року в розмірі 41 тис. 920 грн, з відповідача підлягає стягненню пеня за прострочення виконання договору оренди за період з 01 вересня 2016 року по 01 вересня 2017 року в розмірі 153 тис. 008 грн (з розрахунку 1% від розміру боргу у сумі 41 тис. 920 грн за 365 днів прострочення).

Отже, висновок суду про стягнення з відповідачки на користь позивача пені у розмірі, що більше ніж утричі перевищує суму простроченого зобов`язання, не можна вважати таким, який би відповідав завданню цивільного судочинства – справедливому розгляду і вирішенню справи.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає можливим зменшити розмір пені до 40 тис. грн, що відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.

Згідно зі статтею 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (стаття 412 ЦПК України).

За таких обставин постанова Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року в частині вирішення позовної вимоги про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання підлягає зміні.

У решті постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року слід залишити без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновок стосовно зміни постанови суду апеляційної інстанції в частині зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача, сплачений у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанцій судовий збір покладається на позивача пропорційно розміру зменшення суми пені, яка стягується, а саме: позивач має сплатити відповідачці суму судового збору сплаченого останньою за подання касаційної скарги пропорційно до зміненої суми стягнутої пені (3 тис. 898 грн 56 коп. судового збору, сплаченого відповідачкою за подання касаційної скарги – 1 тис. 638 грн 40 коп. (судовий збір, що підлягає покладенню на відповідачку щодо вимог про стягнення заборгованості за орендну плату в сумі 41900 грн та пені в сумі 40 тис. грн) = 2 тис. 260 грн 16 коп.

Керуючись статтями 402-404, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Холоменюк Олени Ігорівни задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року змінити в частині позовних вимог про стягнення пені за прострочення виконання договору, зменшивши її розмір до 40 (сорока) тисяч гривень.

В іншій частині постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 06 червня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3  ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 ) 2 тис. 260 (дві тисячі двісті шістдесят) гривень 16 копійок судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач                                        Н. П. Лященко Судді:    Н. О. Антонюк    О. С. Золотніков   Т. О. Анцупова   Л. М. Лобойко   С. В. Бакуліна   О. Р. Кібенко      В. В. Британчук    О. Б. Прокопенко      Ю. Л. Власов    Л. І. Рогач      М. І. Гриців    О. М. Ситнік   Д. А. Гудима   О. С. Ткачук   В. І. Данішевська    В. Ю. Уркевич      Ж. М. Єленіна    О. Г. Яновська

Один коментар

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*