Топ-5 рішень Верховного Суду щодо обов’язку водія пред’являти документи поліцейському

Класична ситуація: поліцейський зупиняє автомобіль та просить водія пред’явити документи, що переростає у словесні перепалки із представником правоохоронних органів в яких зазвичай водії відмовляються пред’являти посвідчення водія та інші документи доки представник закону не доведе обґрунтованість зупинки транспортного засобу. На відеохостингу YouTube відеозаписів із подібними ситуаціями безліч, та мабуть кожен з вас хоча б раз але бачив таке відео.

Частина 1 статті 35 Закону України “Про Національну поліцію” наводить вичерпний перелік підстав, коли поліцейський може зупинити транспортний засіб, а частина 3 цієї статті вимагає від співробітника поліції поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

Наприклад, поліцейський має право зупинити транспортний засіб у випадку порушення водієм Правил дорожнього руху. В такому разі водії починають вимагати докази порушення ними ПДР, оскільки, на їх переконання, відсутність таких доказів свідчить про незаконність зупинки автомобіля поліцейським та, як наслідок, незаконність вимоги правоохоронця щодо пред’явлення водієм документів. 

Подібні ситуації нерідко призводять до відвертих конфліктів поліцейських та водіїв транспортних засобів, а також стають предметом судових процесів, при цьому як адміністративних так і кримінальних. 

У цій статті я пропоную вашій увазі п’ять найбільш значимих судових рішень Верховного Суду в яких викладені висновки, щодо обов’язку водія пред’являти документи на вимогу поліцейського. 

Правове регулювання

1. Постанова Касаційного кримінального суду Верховного суду від 20.10.2020 (справа №444/2115/17). Колегія у складі: Бущенко А.П. (головуючий), Ємець О.П., Крет Г.Р.

Хоча ця справа і не стосується адміністративної відповідальності за непред’явлення водієм документів на вимогу поліцейського, у вказаній постанові Верховний Суд зробив певний висновок щодо обов’язку водія пред’являти документи співробітнику поліції. 

З обставин цієї справи, які зокрема зазначено у вироку суду першої інстанції, вбачається, що між водієм та правоохоронцем виникла перепалка з приводу висунутої останнім вимоги про необхідність пред’явлення водієм документів. Керманич автомобіля вважав таку вимогу незаконною та відмовився її виконувати “так як форменний одяг поліцейського не відповідав вимогам, зокрема не було нагрудного значка та кепки. Запитав поліцейського про причину зупинки та попросив його надати йому документ чи посвідчення. Однак поліцейський відмовився йому пред»явити документи та повідомив, що він порушив ПДР України, а саме перетнув дві суцільні лінії дорожньої розмітки , під час руху розмовляв по телефону та не був пристібнутий паском безпеки”.

У подальшому словесний спір між громадянином та правоохоронцем переріс у фізний конфлікт, який закінчився застосуванням до водія заходів фізичного впливу та кайданок. Ба більше, водію було інкриміновано вчинення злочинів передбачених частиною 2 статті 342 (опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків) та частини 2 статті 345 (умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків) Кримінального кодексу України.

Вироком суду водій був визнаний винуватим у вчиненні вищевказаних злочинів. Суд апеляційної інстанції залишив вирок без змін 

Касаційна скарга адвоката засудженого водія була частково задоволена і справа передана на новий розгляд до апеляційного суду. Але нам у відповідній постанові Верховного Суду цікаво ось що.

У касаційні скарзі захисник зазначав, що оскільки засуджений не порушував правил дорожнього руху, то вимога поліцейських надати посвідчення водія та документи на автомобіль була незаконною і не створювала обов`язку їй підкоритися, а відповідно і дії, спрямовані на ухилення від виконання такої незаконної вимоги, не можуть розцінюватися як опір.

Але колегія суддів Верховного Суду з цього приводу зазначила таке (п. 14. постанови):

Суд не погоджується з такою позицією сторони захисту. Невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав.

2. Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 02.12.2019 (справа №766/10693/17). Колегія у складі: Мартинюк Н.М. (головуючий), Жук А.В., Мельник-Томенко Ж.М.

Позивач звернувся із позовом до інспектора патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП у зв’язку з непред’явленням на вимогу поліцейського полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Переглядаючи судове рішення суду апеляційної інстанції за касаційною скаргою водія Верховний Суд констатував, що в матеріалах справи відсутні докази порушення позивачем правил дорожнього руху, в частині порушення вимог дорожнього знаку «5.16 напрямку руху по смугах». Однак, факт відмови водія пред’являти на вимогу поліцейського поліс обов’язкового страхування зафіксований на відео. 

Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що:

“…погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що нормами чинного законодавства чітко встановлено, що водій під час керування транспортним засобом повинен мати цей поліс при собі, та пред`явити його на вимогу поліцейського. Проте, як вбачається з запису нагрудного відео реєстратора, долученого до матеріалів справи в суді першої інстанції, позивач дійсно відмовився надати страховий поліс на вимогу поліцейського, чим порушив пункт 2.4. розділу 2 ПДР України.

Виходячи з наведених вище правових норм, Верховний Суд приходить до висновку, що право органів Національної поліції перевіряти наявність чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності кореспондується із обов’язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред’явити такий поліс. Сама по собі наявність чинного договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності не спростовує факту адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, об’єктивна сторона якого полягає, зокрема, у непред`явленні відповідного договору на вимогу працівників поліції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №686/15383/17, від 25 вересня 2019 року у справі №127/19283/17, від 21 листопада 2018 року у справі №465/6677/16-а.”

Аналіз судової практики Верховного Суду, яка стосується оскарження постанов поліції про притягнення до адміністративної відповідальності саме за непред’явлення полісу обов’язкового страхування я вже робив раніше – читайте за цим посиланням.

3. Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 25.03.2019 (справа №127/19283/17). Колегія: Соколов В.М. (головуючий), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

У цій справі водій оскаржував постанову поліцейського щодо притягнення нього до адміністративної відповідальності відповідно до ч. 1 ст. 126 КУпАП. У суді першої інстанції це вдалося, але апеляційна скарга поліції була задоволена та у задоволені позову водія було відмовлено.

Відтак, у зв’язку з поданням касаційної скарги справа потрапила до Верховного Суду.

У своїй скарзі водій стверджував, серед іншого, що причина зупинки його автомобіля є безпідставною, оскільки правил ПДР він не порушував, відтак підстав для здійснення перевірки посвідчення водія, інших документів та притягнення його до адміністративної відповідальності у відповідача не було.

Однак з цього приводу колегією суддів було наголошено, що відповідно до діючого законодавства на вимогу поліцейського, водій транспортного засобу зобов’язаний пред’являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб. При цьому право органів Національної поліції перевіряти наявність посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб кореспондується із обов’язком водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред’явити такі документи.

“Водночас, на думку скаржника, він мав право не пред’являти посвідчення водія та реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу поліцейського для перевірки, доки останній не доведе, що зупинка його транспортного засобу була законною.

Такі доводи позивача не ґрунтуються на вимогах законодавчих актів та не мають відношення до обов`язку водія транспортного засобу мати при собі та пред’явити на вимогу поліцейського для перевірки зазначені вище документи.”

– також зазначено у вказаній постанові Верховного Суду.

“Окремо варто зауважити, що притягнення позивача до відповідальності та накладення стягнення за частиною першою статті 126 КУпАП за одне правопорушення з числа вчинених, є обґрунтованим, навіть коли факт невиконання вимог знаку пріоритету 2.2 «Проїзд без зупинки заборонено» не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.”

Отже у цій справі колегія суддів Верховного Суду виходила з того, що виконання водієм вимоги поліцейського щодо пред’явлення документів є самостійним обов’язком водія, який не залежить від правомірності чи неправомірності інший дій правоохоронця.

4. Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 15.03.2019 (справа №686/11314/17). Колегія: Бевзенко В.М. (головуючий), Шарапа В.М., Данилевич Н.А.

А ось у цій справі колегія суддів прийшла до протилежного висновку щодо обов’язку водія пред’являти документи на вимогу поліцейського. Фабула справи в даному випадку аналогічна вищезазначеним: оскарження водієм постанови поліцейського про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Водій домігся перемоги у суді апеляційної інстанції, який скасував постанову поліцейського. У патрульній поліції оскаржили це судове рішення до Верховного Суду, але успіху не зазнали. 

Судді констатували, що відносно позивача не виносилась постанова про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, зокрема порушення п. 9.8 “б” ПДР України, яке пред’являлось позивачу перед прийняттям оскаржуваної постанови (про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП). Окрім цього, відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України.

У підсумку: 

“Враховуючи наведене, висновки апеляційного суду про неправомірність вимоги посадової особи відповідача до позивача про пред’явлення документів в т.ч. реєстраційного документу на транспортний засіб є обґрунтованими.”

Тобто у цій справі Верховний Суд погодився із висновком апеляційного суду, що вимога поліцейського про пред’явлення водієм документів була направомірною, оскільки відсутні будь-які докази вчинення водієм інших порушень Правил дорожнього руху.

При цьому для кращого розуміння правового обґрунтування такої позиції доцільно буде звернутися до постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду у цій справі, колегія якого посилалася на п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України “Про Національну поліцію”, який визначає, що поліцейський має право вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). “Інших підстав для перевірки документів на право керування ТЗ, у посадової особи відповідача, в спірних правовідносинах не було.”

Встановивши, що відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України, то апеляційний суд дійшов висновку про неправомірність вимоги посадової особи відповідача до позивача про пред’явлення документів в т.ч. реєстраційного документу на транспортний засіб, а позивач, в свою чергу, не був зобов’язаний виконувати дану вимогу, і тому в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст.126 КУпАП.

5. Постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 12.12.2018 (справа №537/744/17). Колегія: Смокович М. І. (головуючий), Білоус О. В., Стрелець Т. Г.

Ця постанова цікава тим, що у ній звертається увага на одну з обов’язкових умов притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП – це керування транспортним засобом.

З матеріалів справи вбачається, що сам позивач автомобілем не керував, а викликав співробітників поліції для оформлення ДТП – його припаркований автомобіль зачепив інший транспортний засіб. 

У зв’язку з чим, колегією суддів Верховного Суду було назначено наступне:

“40. Відповідно до частини першої статті 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред’явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката «Зелена картка»).

41. В свою чергу, будь – яких належних доказів, які б свідчили про те, що 09 лютого 2017 року о 13 год. 52 хв. позивач саме керував автомобілем “Mitsubishi Outlander” д.н.з. НОМЕР_2 по вул. Миколаївська, 12, в м. Кременчуці та при цьому не мав при собі поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, відповідачами судам не надано.”

У пункті 42 постанови касаційним судом було акцентовано увагу на тому, що позивача фактично було притягнуто до адміністративної відповідальності саме за керування транспортним засобом без наявності при собі поліса обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, при цьому доказів такого керування відповідачами не надано.

Тож які висновки ми можемо зробити? В цілому Верховний Суд у складі різних колегій суддів, навіть з різних гілок судочинства, здебільшого виходить з того, що водій зобов’язаний виконувати вимогу поліцейського щодо пред’явлення документів навіть у випадку, якщо за своїм внутрішнім переконанням вважає її незаконною. Оперує у такому випадку суд нормами ч. 2 ст. 16 Закону України “Про дорожній рух”, п. 21.3. ст. 21 Закону України “Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, п. 2.1. Правил дорожнього руху, а також п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про Національну поліцію”. Остання передбачає, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Однак цікаво, що у справі №686/11314/17, у якій колегія суддів відступила від дещо загальної тенденції Верховного Суду щодо вирішення подібних справ, суд застосував п. 2 ч. 1 ст. 32 Закону України “Про Національну поліцію”, який визначає, що поліцейський має право вимагати в особи пред’явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення (одна із вичерпного переліку підстав). Однак серед інших колегій суддів такий підхід не набув популярності у правозастосуванні.

Також важливим на мій погляд є висновок Верховного Суду у справі №537/744/17 де зазначено, що диспозиція частини 1 статті 126 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності саме за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред’явила для перевірки відповідні документи.

Адвокат Віталій Будьонний

Запис на консультацію через телеграм:

Або через форму зворотного зв’язку: