Постанова КГС ВС від 05.08.2020 №906/282/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року

м. Київ

Справа №  906/282/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. – головуючого, Краснова Є. В., Мачульського Г. М.

секретар судового засідання – Дерлі І. І.

за участю представників:

позивача – Мандик В. А.,

відповідача – Трофімов А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства “УкрСиббанк”

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 (судді: Коломис В. В., Савченко Г. І., Крейбух О. Г.)

та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.2019 (суддя Тимошенко О. М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк”

до Фізичної особи-підприємця Дубини Руслана Миколайовича

про стягнення 40 702,96 швейцарських франків (станом на 21.03.2016 за курсом Національного банку України 1103381,21 грн) та 66254,46 грн заборгованості по пені

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСиббанк”, Позивач) звернулося до Господарського суду з позовом, в якому просило стягнути з Фізичної особи-підприємця Дубини Руслана Миколайовича (далі – ФОП Дубина Р.М., Відповідач) на свою користь заборгованість за кредитом та процентами у розмірі 40 702,96 швейцарських франків та пені у розмірі 66 254,46 грн за кредитним договором від 20.03.2007 №11130378000 (у системі обліку Банку договір №11130378001).

1.2. Позовні вимоги аргументовано порушенням ФОП Дубиною Р.М. договірних зобов`язань щодо здійснення своєчасних платежів для погашення боргу за кредитом та нарахованими відсотками.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15.04.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 у справі №906/282/16, відмовлено у задоволенні позову.

2.2. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано тим, що Позивач не виконав умови кредитного договору, а саме не надав кредит у спосіб, який визначений договором (у швейцарських франках, якими Відповідач міг би розпорядитись). При цьому, суди зазначили, що Відповідач не заперечує отримання від Позивача коштів у гривнях.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарг та позиція інших учасників

3.1. У касаційній скарзі ПАТ “УкрСиббанк” просить скасувати рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в частині стягнення 36 071,42 швейцарських франків та процентів у розмірі 2 030,75 швейцарських франків, а щодо іншої частини позову – справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

3.2. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій при вирішенні справи безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки долученим до матеріалів справи рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 07.12.2016, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.11.2017у справі №296/9910/15-ц за позовом AT “УкрСиббанк” до Дубини Ольги Віталіївни , ОСОБА_2 (поручителі по належному виконанні кредитних зобов`язань за кредитним договором ФОП Дубини Руслана Миколайовича) про стягнення заборгованості за кредитним договором встановлено факт видачі ФОП Дубині Р.М. кредитних коштів у сумі 96 600,00 швейцарських франках та факт неналежного виконання зобов`язань ФОП Дубиною Р.М.

3.3. Крім того, скаржник вказує на необґрунтованість висновку щодо ненадання кредиту у швейцарських франках через подальший продаж валюти, оскільки, на думку заявника, вказуючи про продаж валюти необхідно дійти висновку, що така валюта станом на дату продажу вже наявна на рахунку.      

3.4. Також скаржник зазначає, що факт перерахування коштів у розмірі                   96 600,00 швейцарських франків у порядку, який визначено сторонами у кредитному договорі підтверджено виписками за особовим рахунком за 21.03.2007, меморіальним ордером від 21.03.2007 №0601773921, виписками за поточним рахунком № НОМЕР_1 за період з 20.03.2007 до 25.05.2016 код валюти: CHF Швейцарський франк. Однак, на думку скаржника, судами попередніх інстанцій цим доказам надана неправильна оцінка, що призвело до того, що суди неналежним чином встановили зміст спірних правовідносин та дійшли помилкових висновків про не підтвердження факту надання кредиту в іноземній валюті.

3.5. Скаржник також наголошує, що за час відсутності прострочених зобов`язань, ФОП Дубина Р.М. вчиняв дії щодо зміни зобов`язання (укладав додаткові угоди) та проводив погашення кредиту та відсотків на умовах, визначених кредитним договором у швейцарських франках й жодних заперечень з 2007 до 2015 роки щодо валюти договору у ФОП Дубини Р.М. не було.

3.6. Відповідач у відзиві на касаційну скаргупросить залишити її без задоволення акцентуючи на необґрунтованість наведених у ній доводів і правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.

4. Розгляд справи Верховним Судом

4.1. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №906/282/16 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Зуєва В.А. (головуючого), суддів – Багай Н.О., Дроботової Т.Б., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2019.

4.2. Ухвалою Верховного Суду від 19.08.2019 касаційну скаргу Акціонерного товариства “УкрСиббанк” на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 та рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.2019 у справі №906/282/16 залишено без руху.

4.3.  Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2019 відкрито касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою, визначено дату проведення судового засідання.

4.4. Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2019 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду вищезазначеної касаційної скарги до 21.11.2019.

4.5. Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2019 провадження у справі №906/282/16 було зупинено до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/1120/16 з метою забезпечення єдиної правозастосовчої практики.

4.6. Ухвалою Верховного Суду від 07.07.2020 поновлено провадження у справі №906/282/16 у зв`язку із усуненням обставин, що викликали зупинення провадження та призначено розгляд справи на 23.07.2020.

4.7. У зв`язку з відпусткою суддів Багай Н.О. та Дроботової Т.Б. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №906/282/16 визначено колегію суддів у складі: Зуєва В.А. (головуючого), суддів – Краснова Є.В., Мачульського Г.М., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2020.

4.8. Ухвалою Верховного Суду від 21.07.2020 оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду вищезазначеної касаційної скарги до 05.08.2020.

4.9. Крім того, з урахуванням карантину запровадженого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу “COVID-19” з 12.03.2020, а також внесення змін та доповнень до Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо процесуальних строків відповідно до пункту 11 Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” та з огляду на зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №912/1120/16, розгляд касаційної скарги здійснюється в розумний строк.

4.10. 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IX “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ” (далі – Закон України від 15.01.2020 № 460-IX).

Пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки зазначену касаційну скаргу подано до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, касаційний розгляд здійснюється відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України у редакції, яка була чинною до 08.02.2020.

5. Обставини встановлені судами

5.1. 20.03.2007 між Акціонерним комерційним інноваційним банком “УкрСиббанк” (змінено назву на ПАТ “УкрСиббанк”) та ФОП Дубиною Р.М. укладений кредитний договір, відповідно до умов якого Позивач зобов`язався надати Віповідачу, а останній зобов`язався прийняти, належним чином використовувати і повернути Позивачу кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 96 600 швейцарських франків у порядку та на умовах, зазначених у Договорі. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 391      795,00 грн за курсом Національного банку України на день укладання Договору.

5.2. У пункті 1 додаткової угоди № 6 від 29.11.2011 до Кредитного договору сторони погодили, що для ідентифікації Договору можуть застосовуватись як номер Договору, зазначений при його укладенні, а саме № 11130378000, так і реєстраційний номер Договору в системі обліку Банку, а саме № 11130378001.

5.3. Кредит надається шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 у банку, для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 1.5 договору).

5.4. Відповідно до пункту 1.4 договору цільове призначення: придбання нерухомості – приміщення магазину літ. А, загальною площею 143,2 м2, що знаходиться у АДРЕСА_1.

5.5. За користування кредитними коштами Відповідач зобов`язався сплатити проценти у розмірі 8,99% річних, з 24.09.2010 – в розмірі 9,49% річних, з 29.11.2011 – в розмірі 10,49% річних, а за користування кредитними коштами понад встановлений Договором строк – у подвійному розмірі (пункт 1.3 Кредитного договору, пункти 1, 2 додаткової угоди № 5, пункт 3 додаткової угоди № 6).

5.6. Згідно з положеннями пунктів 2, 4.1 додаткової угоди № 6 від 29.11.2011 до Кредитного договору, з 29.11.2011 Відповідач зобов`язався повертати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі 862,69 шв. франків 25-го числа кожного місяця та повернути кредит у повному обсязі не пізніше 21.03.2019, якщо тільки не буде застосований інший термін повернення кредиту.

5.7. Відповідно до виписки за особовим рахунком від 21.03.2007, меморіального ордеру від 21.03.2007 № 0601773921 та довідки про рух коштів по рахунку з 20.03.2007 по 25.05.2016 № НОМЕР_1 Позивач перерахував Відповідачу на рахунок НОМЕР_2 гривневий еквівалент 96 600,00 швейцарських франків, що становить 402 294,08 грн.

5.8. При цьому, із засвідченої копії платіжного доручення від 22.03.2007, наданої Відповідачем до матеріалів справи, судами встановлено, що з рахунку НОМЕР_2 на рахунок територіальної громади м. Житомира було перераховано 394 733,70 грн, призначення платежу – за придбання приміщення магазину по АДРЕСА_1.

5.9. У зв`язку з невиконанням Відповідачем взятих на себе зобов`язань, Позивач 15.07.2015 направив на три адреси Відповідача вимогу № 30-11/26990 про повернення кредиту, яка залишена без відповіді та реагування.

6. Позиція Верховного Суду

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

6.2. Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

6.3. Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

6.4. Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

6.5. Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

6.6. Згідно із статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

6.7. Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

6.8. У статті 192 Цивільного кодексу України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

6.9. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

6.10. Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 Цивільного кодексу України, Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність”, Декретом Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, Законом України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”.

6.11. Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. При цьому, відсутні законодавчі заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16.

6.12. Висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість позову мотивовані відсутністю у матеріалах справи належних доказів, які б підтверджували факт належного виконання Позивачем умов кредитного договору.

6.13. Поряд з цим, господарські суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що відповідно до пункту 1.5 договору кредит надається шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_2 у банку, для подальшого використання за цільовим призначенням.

6.14. Тобто, з моменту зарахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника ці      кошти є власністю останнього і, відповідно, банк вважається таким, що виконав свої зобов`язання з надання кредиту позичальнику.

6.15. Відповідно до пунктів 4.4, 4.6, 4.7 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України 18.06.2003 №254, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 за №559/7880 (далі – Положення), меморіальні документи банку є первинними документами банку для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій. Меморіальні документи застосовуються банками для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. До меморіальних документів (паперових або електронних), що використовуються для безготівкових розрахунків, належать розрахункові документи, зокрема, меморіальні ордери. Внутрішньобанківські операції оформляються меморіальними ордерами та іншими документами, що складаються банками відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України і внутрішніх процедур банку. Операції, що відображаються за позабалансовими рахунками, також оформляються меморіальними ордерами.

6.16. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій (пункт 5.6 Положення).

6.17. Як вже зазначалось вище та це встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідно до виписки за особовим рахунком від 21.03.2007, меморіального ордеру від 21.03.2007 №0601773921 та довідки про рух коштів по рахунку, Позивач перерахував на рахунок Відповідача НОМЕР_2 (який обумовлений у пункті 1.5 договору) гривневий еквівалент 96 600,00 швейцарських франків, що становить 402 294,08 грн.

6.18. У такий спосіб, висновок господарських судів попередніх інстанцій, що Позивачем не виконані умови кредитного договору є передчасним.

6.19. Відповідно до частини першої статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

6.20. Разом з тим, відповідно до приписів частини другої статті 524 та частини другої статті 533 Цивільного кодексу України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

6.21. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

6.22. При цьому, якщо грошове зобов`язання певним чином виражене в іноземній валюті, у складі такого зобов`язання виокремлюються два взаємопов`язаних елементи: валюта боргу (грошова одиниця, в яких нарахована сума зобов`язання, що дає змогу визначити її вартісне значення) та валюта платежу (грошові знаки, що є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких має відбуватися їх фактичне виконання).

6.23. У постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №906/282/16 зазначено, що зміст договірних положень у сукупності із встановленими обставинами внесення позичальником платежів на погашення кредиту у перерахунку на швейцарський франк, свідчать про те, що валютою кредитного зобов`язання є швейцарський франк, що також підтверджується встановленим розміром відсотків.

6.24. Водночас, господарськими судами попередніх інстанцій вищенаведеного враховано не було.

6.25. Крім того, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України). Добросовісність учасників цивільних правовідносин означає, що їх дії повинні відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

6.26. Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України свобода договору належить до загальних (фундаментальних) засад цивільного законодавства. Водночас, відповідно до приписів статей 628-629 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

6.27. В такий спосіб системне тлумачення наведених норм свідчить, що ними врегульовано одну з базисних засад приватного права – обов`язковість договору, яка включає доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), та виходить з римської максими – “non concedit venire contra factum proprium” (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

6.28. Установлені судами попередніх інстанцій у даній справі обставини свідчать про те, що Відповідач вчиняв дії направленні на визнання зобов`язання (сплата коштів на погашення кредиту у перерахунку на швейцарський франк, укладення додаткових договорів до кредитного договору), у подальшому зайняв протилежну позицію та став заперечувати щодо отримання коштів в іноземній валюті.

6.29.  Таким чином, з метою ухвалення законного та обґрунтованого рішення, судам слід було б надати оцінку та з`ясувати, чи відповідала фактична поведінка Відповідача встановленим обставинам справи та чи діяв він у спірних правовідносинах добросовісно, чого судами зроблено не було.

6.30. Крім того, відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

6.31. Преюдиціальність – обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

6.32. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

6.33. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду – на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.

6.34. Колегія суддів не погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, що рішення у цивільній справі №296/9910/15-ц не є преюдиційним виключно через те, що Відповідач не брав у ній участь, оскільки норма частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть (1) участь ті самі особи або (2) особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

6.35. Поряд з цим, приписами частини п`ятої статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особа, яка не брала участі у справі, в якій стосовно неї були установлені певні обставини, не позбавлена можливості їх спростувати у загальному порядку.

6.36. Зважаючи на викладене, висновки судів попередніх інстанцій не відповідають встановленим ними обставинам справи та вищенаведеним нормам матеріального та процесуального права.

6.37. Щодо позову в частині стягнення процентів та пені судова колегія зазначає, що за змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

6.38. При обрахунку 3% річних за основу береться розмір простроченої суми, яка визначена у договорі, чи судовому рішенні, а не її еквівалент у валюті України.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та №464/3790/16-ц.

6.39. Крім того, після спливу визначеного договором строку кредитування, право кредитодавця на нарахування передбаченої договором, зокрема, пені за порушення строків повернення кредиту та нарахованих процентів припиняється, а кредитодавець має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, а не у вигляді стягнення пені.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №444/9519/12

6.40. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку із чим таке зобов`язання є триваючим, а невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 21.11.2018 у справі №642/493/17-ц, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.

7. Висновки Верховного Суду

7.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

7.2. Частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

7.3. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.4. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (пункт 2 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України)

7.5. Пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

7.6. Ураховуючи викладене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення – скасуванню із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

7.7. При цьому, при здійсненні нового розгляду судам також необхідно звернути увагу на рішення Апеляційного господарського суду від 07.12.2016 у справі №296/9910/15-ц, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” заборгованість за кредитним договором №11130378000 від 20.03.2007 та з`ясувати, чи не призведе задоволення позову у справі №906/282/16 до подвійного стягнення суми заборгованості.

8. Розподіл судових витрат

8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини першої статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства “УкрСиббанк” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 15.04.2019 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.07.2019 у справі №906/282/16 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Житомирської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв  Судді     Є. В. Краснов    Г. М. Мачульський