Головна / Судова практика / Зобов'язання / Доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) та її застосування Верховним Судом

Доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) та її застосування Верховним Судом

З початком роботи у грудні 2017 року новим Верховним Судом його судді доволі активно при розгляді справ почали використовувати доктрину заборони суперечливої поведінки (лат. venire contra factum proprium). Певне відображення цієї доктрини у нашому законодавстві знаходиться у п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, де зазначено, що однією із засад цивільного законодавства є добросовісність.

ТГ-канал “Судова практика”

Що власне передбачає доктрина venire contra factum proprium? Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі – «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17).

Приклади застосування доктрини

Вперше про застосування доктрини зазначала колегія КГС ВС у постанові від 17.11.2018 у справі №911/205/18, а саме у пунктах 60 та 61:

Крім того, суд касаційної інстанції вважає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини приводять до переконливого висновку про необхідність застосування при розгляді даної справи доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі – “non concedit venire contra factum proprium” (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У цій справі позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з фізичної особи-підприємця заборгованості у вигляді вартості необлікованої електричної енергії. Колегія суддів ВС констатувала факт відсутності у представника відповідача зауважень до акту, яким було зафіксовано факт споживання електричної енергії, рішення комісії за результатом розгляду акту відповідач у судовому порядку не оскаржував, а саме рішення прийнято у присутності уповноваженого представника відповідача, який погодився з прийнятим рішенням комісії та просив реструктуризувати заборгованість на 2 місяці.

Як наслідок, суд прийшов до висновку, що відмова відповідача добровільно сплатити вартість необлікованої електричної енергії суперечить його попередній поведінці та є недобросовісною. Касаційна скарга відповідача була залишена без задоволення.

Акцент на суперечливій поведінці касаційний суд робив і в інших справах пов’язаних із виконанням грошових зобов’язань:

  • Заперечення боржником факту отримання грошових коштів у кредит після того, як раніше він здійснював погашення заборгованості та укладав додаткові угоди до кредитного договору також цілком підпадає під суперечливу поведінку та зведе нанівець заперечення проти вимог кредитора (див. пункти 6.27. та 6.28. постанови КГС ВС від 05.08.2020 у справі №906/282/16).
  • Відповідач, який постійно змінює свою позицію щодо отриманих ним грошових коштів, в такий спосіб діє недобросовісно та з порушенням меж здійснення цивільних прав, встановлених ст. 13 ЦК України, що не відповідає ані конституційним принципам, ані загальним принципам права, встановленим ст. 3 ЦК України (див. пункти 5.2.6.-5.2.10 постанови КГС ВС від 15.05.2019 у справі №917/803/18).

Однак, мабуть одними з найпоширеніших спорів у яких може бути застосована доктрина заборони суперечливої поведінки є спори про визнання правочинів недійсними. Пов’язано це в першу чергу з тим, що доволі часто з відповідним позовом звертається одна із сторін правочину, яка раніше вчиняла дії, які свідчать про визнання нею спірного правочину:

  • Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред’являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладним немає (постанова ОП КЦС ВС від 10.04.2019 у справі №390/34/17).
  • Дії позивача, який уклав 20 травня 2016 року договори дарування, а у березні 2017 року пред’явив позов щодо визнання договорів недійсними, суперечать його попередній поведінці та з огляду на доктрину venire contra factum proprium є недобросовісними (постанова КЦС ВС від 05.08.2020 у справі №367/1606/17).

Має місце застосування відповідної доктрини й у спадкових спорах:

  • У справі, що переглядається, особа, яка мала право на оспорення (спадкодавець ОСОБА_4 ), висловила як прямо (в заяві від 19 липня 2002 року), так і своєю поведінкою (оскільки протягом майже 14 років не оспорювала свідоцтво про право на спадщину видане в 2002 році її сину), що не буде реалізовувати своє право на оспорення. За таких обставин, право на оспорення свідоцтва про право на спадщину, яке мала ОСОБА_4 , припинилося, відповідно його не успадкував ОСОБА_1 , а тому підстави для задоволення первісних позовних вимог ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_4 , про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом на 3/4 частки спадкового майна та скасування реєстраційного посвідчення на 3/4 частки житлового будинку, відсутні (постанова КЦС ВС від 07.10.2020 у справі №450/2286/16-ц).

У підсумку хотілось би навести ще одни доволі цікавий узагальнюючий висновок стосовно застосування у вітчизняній судовій практиці доктрини заборони суперечливої поведінки, який викладений у раніше згаданої постанови КЦС ВС від 07.10.2020: “Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права”.

Адвокат Віталій Будьонний

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*