Чи може потерпілий розраховувати на компенсацію за неефективне розслідування злочину?

На жаль, швидке та ефективне розслідування злочинів (особливо тих, де потерпілими є звичайні громадяни) поки що, на мій погляд, залишається для держави України важко досяжним. Прикро це констатувати, але навіть коли адвокат представляє інтереси потерпілого у кримінальному провадженні, то зазвичай робота правника в цьому випадку все одно зводиться до боротьби з органом досудового розслідування, хоча в певному сенсі ці сторони мали би діяти спільно.

Однак реальність дещо інша: майже кожну процесуальну та слідчу дію потерпілому та його адвокату доводиться “вимучувати” через скаргу слідчому судді. Іноді це спрацьовує, а іноді – ні. Але час іде, проходять роки, але особа, яка мала би бути притягнута до кримінальної відповідальності, навіть повідомлення про підозру не отримує.

Тож давайте проаналізуємо судову практику та спробуємо дізнатися чи може потерпілий розраховувати на бодай хоч якусь компенсацію від держави за неефективне розслідування кримінального правопорушення.

1. Позиція Великої Палати Верховного Суду

Мабуть центральної постановою Верховного Суду у питанні компенсації за неналежне, неефективне та тривале розслідування злочину є постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №916/1423/17.

Сама ця справа розглядалася за позовом юридичної особи до держави в особі органів досудового розслідування та прокуратури про стягнення матеріальних збитків у вигляді вартості обладнання, яке було викрадене. Оскільки правоохоронні органи не змогли на протязі кількох років забезпечити належне розслідування організація вирішила стягнути вартість викраденого майна з держави.

Що сказали судді ВП ВС в частині відшкодування матеріальної шкоди (коротко про головне):

• Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими (п. 53);
• Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди завданої саме фізичній особ (п. 54)і;
• Держава України зобов’язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону, тоді як відносно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обов’язку не має (п. 56);
• ЄСПЛ дослідив приписи статті 1177 ЦК України та відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки не має спеціального закону, то й стверджувати про легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави не можна (п. 57).

Що сказали суддів ВП ВС в частині можливого відшкодування моральної шкоди (головне):

• Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідності відвідування органів досудового розслідування; неможливості здійснювати звичайну щоденну діяльність; підпривом репутації тощо;
• Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

2. Чи захищає стаття 1177 ЦК України?

Нагадаю вам зміст цієї статті, яка складається з двох частин:

Шукаючи та аналізуючи судову практику з приводу стягнення матеріальної шкоди з держави через неправомірне затягування досудового розслідування я звернув увагу на наступну позицію Верховного Суду щодо застосування статті 1177 ЦК України.

У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року (не була ратифікована). Втім ця Конвенція передбачає обов`язок держави щодо виплати компенсації не всім потерпілим від злочину, а лише фізичним особам – жертвам насильницьких злочинів.

Далі зазвичай колегії суддів ВС звертаються до практики ЄСПЛ, а саме двох справ:

• «Петльований проти України», заява № 54904/08;
• «Золотюк проти України»), заява № 3958/13.

У цих справах ЄСПЛ аналізував положення ст. 1177 ЦК України та дійшов висновків, що ця норма закону містить лише частину умов щодо компенсації жертвам злочину. Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Такий закон має також містити процедуру присудження та сплати компенсації. … Практика національних судів підтверджує, що за відсутності закону, який формулює такі положення, право на компенсацію не може виникнути згідно зі статтею 1177 ЦК України, як окремо взятою.

Окрім цього, ЄСПЛ у цих справах відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим унаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним.

3. Відшкодування матеріальної шкоди.

Право та можливість потерпілого на відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням визначено у КПК України та реалізується шляхом пред’явлення цивільного позову у кримінальному провадженні. Однак проблема такого засобу захисту полягає в тому, що відповідний позов розглядається під час судового провадження кримінальної справи, тобто після направлення обвинувального акту до суду. 

Отже, якщо орган досудового розслідування зволікає із повідомленням особі про підозру та в подальшому із направленням обвинувального акту до суду, то цивільний позов потерпілого так і залишиться звичайним папірцем у матеріалах кримінального провадження. 

За таких обставин у потерпілого цілком логічно може виникнути бажання стягнути завдану кримінальним правопорушенням шкоду із держави, яка не здатна в особі відповідних державних органів забезпечити належне та ефективне розслідування, а тому позбавляє потерпілого можливості стягнути завдану матеріальну шкоду із винних осіб.

Але на скільки реально стягнути в такому випадку матеріальну шкоду із держави?

Одна з таких справ – 201/7621/17. Із судових рішень вбачається, що під час обшуку у адвокатів були викрадені грошові кошти та цінні речі. Потерпілі домоглися відкриття кримінального провадження за ч. 2 ст. 186 КК України, однак в подальшому воно неодноразово закривалось, відповідні постанови слідчого скасовувались слідчим суддею, за кілька років розслідування жодній особі про підозру так і не було повідомлено.

В якості правової підстави для відшкодування шкоди у цій справі позивач визначив ст. 1177 ЦК України, однак Верховний Суд у своїй постанові від 04.11.2020 із посиланням на правову позицію ВП ВС від 03.09.2019 у справі №916/1423/17 та практику ЄСПЛ вказав, що: 

“посилання в касаційній скарзі, що внаслідок бездіяльності державного органу щодо встановлення винних осіб у заподіянні йому шкоди та наявність причинного зв`язку між цими неправомірними діями та завданою шкодою, які ним були доведені в судовому засіданні суду першої інстанції, не можуть бути підставою для відшкодування майнової шкоди в порядку, визначеному статтею 1177 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оскільки наявність причинного зв’язку між бездіяльністю державного органу під час проведення досудового слідства та заподіяною позивачу майновою шкодою може бути підставою для відшкодування моральної шкоди в порядку, визначеному статтею 1174 ЦК України”.

4. Відшкодування моральної шкоди

Забігаючи трошки наперед – стягнення моральної шкоди з держави за невиправдано довге досудове розслідування є більш реалістичним. 

Якщо казати про справу №201/621/17, яка вже згадувалася нами в контексті стягнення матеріальної шкоди, то в частині компенсації моральної шкоди Верховний Суд знайшов підстави для такої сатисфакції (хоча варто відмітити, що позивач відповідну вимогу не заявляв).

“Надмірна тривалість кримінального провадження здатна призвести до моральних страждань особи, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю відвідування органів досудового розслідування; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; підривом репутації тощо.

Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір” – вказано у постанові КЦС ВС від 04.11.2020. 

Як наслідок, ВС стягнув на користь позивача 15 000 грн. в рахунок компенсації завданої моральної шкоди. 

Є й інші приклади стягнення коштів з держави на користь потерпілих в рахунок відшкодування моральної шкоди:

• Постанова від 12.03.2020 у справі №361/131/16-ц. У цій справі особа потерпіла від злочинних шахрайський дій посадових осіб інвестиційної компанії. Через надмірну тривалість розслідування позивач заявив до стягнення держави на відшкодування моральної шкоди 144 000,00 грн. (розраховано виходячи із щомісячних душевних страждань та понесених витрат на ліки протягом дванадцяти років у розмірі по 1 000 грн на місяць (12 000 грн х 12)).

За результатом розгляду касаційної скарги позивача на судові рішення судів попередніх інстанцій, якими у позові було відмовлено, Верховний Суд посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду у справах №242/4741/16-ц, №920/715/17, №916/1423/17 передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, який частково задовольнив позов та стягнув з держави на користь позивача в рахунок компенсації моральної шкоди 30 000,00 грн. 

• Постанова від 01.04.2020 у справі №757/36029/15-ц. Позивач потерпів від наїзду на нього транспортним засобом невстановленою особою. Досудовим розслідуванням так і не було встановлено вину у скоєнні ДТП особу, а тому потерпілий звернувся із позовом до держави про стягнення 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди посилаючись на статтю 1177 ЦК України. 

У задоволені позову йому було відмовлено. Верховний Суд посилаючись на практику ВП ВС у справі №916/1423/17 зазначив, що суди попередніх інстанцій обгрунтовано відмовили у задоволенні позову оскільки Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими у зв’язку з відсутністю механізму відшкодування такої шкоди.

• Постанова від 29.09.2021 у справі №757/33629/19-ц. Приводом для звернення із позовом до держави у цій справі стало невиправдано тривале та неефективне розслідування вбивства сина позивачки. Винних у злочині осіб слідство так і не встановило, а тому позивачка просила стягнути з держави в рахунок відшкодування моральної шкоди 6 млн. грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, позов задовольнив частково, стягнув з держави на користь позивачки 250 000 грн. Остання оскаржила вказані судові рішення в частині розміру відшкодування, однак Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення.

5. Сам факт оскарження потерпілим дій/бездіяльності слідчого та прокурора на досудовому розслідуванні не свідчить про завдання будь-якої шкоди потерпілому.

Колегія суддів Верховного Суду у постанові від 25.03.2021 у справі №227/3052/19 зауважила, що:

“Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування моральної шкоди. При цьому не будь-яке рішення слідчого судді свідчить про протиправність дій державних органів, а мають значення конкретні обставини, встановлені таким рішенням. При встановленні в порядку судового контролю слідчим суддею протиправності дій чи бездіяльності слідчих органів для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідним є доведення заподіяння такими діями (бездіяльністю) моральної шкоди та, відповідно, наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями (бездіяльністю) та заподіяною шкодою”.

Такая позиція суддів ВС не є поодинокою, аналогічні висновки знаходимо у постановах ВС: від 24.03.2021 №922/445/20, від 11.08.2021 №126/992/20 та в інших.

6. ВИСНОВКИ:

• Стаття 1177 ЦК України фактично є “мертвою”. За відсутності спеціального закону посилатися на цю статтю не має сенсу. Ба більше, якщо вказана норма буде єдиним правовим обгрунтуванням, у позові взагалі можуть відмовити;
• Теоретично стягнути з держави на користь потерпілого майнову шкоду завдану бездіяльністю органу досудового розслідування можна, але на практиці це дуже складно – таких прецедентів я не знайшов;
• Стягнення моральної шкоди більш реальне. Суми різні, все залежить від тяжкості злочину від якого потерпіла особа та інших обставин справи;
• Сам факт того, що потерпілий оскаржував у порядку КПК України дії/бездіяльність органу досудового розслідування або прокурора не гарантує позитивне рішення про стягнення моральної або матеріальної шкоди. Факт завдання відповідної шкоди та причинно-наслідковий зв’язок треба доводити.

Адвокат Віталій Будьонний

Запис на консультацію через телеграм:

Або через форму зворотного зв’язку: