Постанова КЦС ВС від 17.02.2021 №755/18963/13-ц

Постанова

Іменем  України

17 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 755/18963/13-ц

провадження № 61-11079св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М. Ю.,

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – публічне акціонерне товариство «Банк Форум»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 червня 2020 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про перегляд у зв`язку з виключними обставинами рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Заява мотивована тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 грудня 2013 року змінено, а саме виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на статтю 233 КЗпП України як на підставу для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 квітня 2014 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року залишено без змін.

Конституційний Суд України 04 вересня 2019 року у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП ухвалив рішення № 6-р(П)2019, яким визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП.

ОСОБА_1 вважала, що рішення Конституційного Суду України № 6-р(П)2019 є підставою для перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року у справі № 755/18963/13-ц у зв`язку з виключними обставинами.

ОСОБА_1 просила:

задовольнити заяву про перегляд рішення Апеляційного м. Києва від 13 лютого 2014 року у справі № 755/18963/13-ц у зв`язку з виключними обставинами;

скасувати рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року в оскарженій частині;

ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

28 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася із клопотанням про залучення до участі у справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ліквідатора ПАТ «Банк Форум»).

Клопотання мотивоване тим, що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 14 березня 2014 року прийнято рішення № 14 про запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Банк Форум». Вказане рішення було прийнято на підставі постанови Правління НБ України від 13 березня 2014 року № 135 «Про віднесення ПАТ «Банк Форум» до категорії неплатоспроможних. У подальшому постановою Правління НБ України від 13 червня 2014 року № 355 було відкликано ліцензію ПАТ «Банк Форум» та прийнято рішення про його ліквідацію. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16 червня 2014 року № 49 розпочато ліквідацію ПАТ «Банк Форум», що було встановлено Печерським районним судом м. Києва в рішенні від 05 вересня 2014 року у справі № 757/16901/14-ц. Господарський суд міста Києва в ухвалі від 25 жовтня 2019 року у справі № 5002- 17/4639-2010 встановив, що ПАТ «Банк Форум» припинено з 04 липня 2019 року, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за № 10671110237000829. (ухвала Господарського суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року у справі № 5002-17/4639-2010). Згідно статей 8, 55, 124, 129-1 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 240-1 КЗпП України, статті 104 ЦК України, статей 2, 5, 10, 16 ЦПК України у разі повної ліквідації підприємства, установи, організації, суд зобов`язує ліквідаційну комісію або власника виплатити заробітну плату за весь час вимушеного прогулу.

ОСОБА_1 вказувала, що ліквідатор та власник є процесуальними правонаступниками на підставі положень статті 240-1 КЗпП, а тому суд зобов`язаний притягнути до участі в справі суб`єктів, зазначених у статті 240-1 КЗпП, тобто, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Короткий зміст судових рішень

Справа судами розглядалась неодноразово.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як правонаступника ПАТ «Банк Форум» при перегляді у зв`язку з виключними обставинами рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року у справі № 755/18963/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Провадження у справі закрито.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04 липня 2019 року був внесений запис № 10671110237000829 про припинення ПАТ «Банк Форум», правонаступники відсутні. Повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб як ліквідатора ПАТ «Банк Форум» припинено». Тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не може бути залучений до участі в розгляді справи як правонаступник ПАТ «Банк Форум», оскільки у нього закінчились повноваження ліквідатора.

Оскільки правонаступників ПАТ «Банк Форум» не встановлено, а розгляд справи не може бути продовжений за відсутності відповідача, колегія суддів зробила висновок про закриття провадження у справі згідно пункту 7 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 02 грудня 2019 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про закриття провадження у справі, оскільки не розглянув по суті заяву ОСОБА_1 та не встановив наявності (відсутності) підстав для перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 423 ЦПК України, не встановив підстав, передбачених частиною першою статті 377 ЦПК України для закриття провадження у справі, не врахував, що у разі відсутності підстав для перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року за виключними обставинами, положення частини першої статті 377 ЦПК України не підлягають застосуванню.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 червня 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року у зв`язку з виключними обставинами відмовлено.

Рішення апеляційного суду м. Києва 13 лютого 2014 року залишено в силі.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що рішення Конституційного Суду України, на яке посилається заявник, жодним чином не впливає на вирішення спору за її позовом та не є підставою для скасування рішення й ухвалення нового рішення чи його зміни в зв`язку виключними обставинами. Так, частина третя статті 40 КЗпП України діяла на момент розгляду справи по суті та у разі наявності відповідних підстав підлягала застосуванню судом. Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року встановлено, що зазначена норма закону відповідає Конституції України, тобто, встановлено її конституційність. Правове регулювання, що здійснювалось частиною 3 статті 40 КЗпП України не змінилось після ухвалення зазначеного рішення. Рішення апеляційного суду, яке просить переглянути заявник, не містить посилань на частину третю статті 40 КЗпП України. Отже, наведена ОСОБА_1 обставина не є підставою для задоволення заяви про перегляд рішення апеляційного суду, оскільки не є виключною по відношенню до даного спору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 26 червня 2020 року, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в рішенні Конституційний Суд України зазначив, що основним нормативно-правовим актом, який регулює трудові правовідносини в Україні, є Кодекс. Згідно з положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України працівникові надаються гарантії захисту від звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці. Позивач виражала недовіру колегії суддів апеляційного суду, подавала заяву про відвід судді Фінагеєву В. О., Кашперській Т. Ц., Яворському М. А., які є упередженими та необ`єктивними, оскільки 09 червня 2020 року постановили ухвалу, якою відмовили в притягненні до участі у справі суб`єктів, зазначених в статті 240-1 КЗпП України. В задоволенні даної заяви безпідставно відмовлено. Також ухвалою від 26 червня 2020 року необґрунтовано відмовлено в клопотанні про притягнення до участі ліквідатора та власника. Київський апеляційний суд розглянув справу без участі позивача незважаючи на наявність заяви про відкладення її розгляду. Судом не розглянуто справу по суті, не досліджено всі обставини, якими обґрунтовувалась заява. В ухвалі від 26 червня 2020 року апеляційний суд зазначив, що судом встановлено, що 27 червня 2012 року ОСОБА_1 звільнена з посади директора Запорізької дирекції Південно-Східної регіонального центру з роздрібного бізнесу у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників, при цьому Київський апеляційний суд не зазначив, що апеляційним судом м. Києва також було встановлено, що позивачу була надана відпустка з 23 квітня 2012 року на 2 дні.

Позиція інших учасників справи

Відзив від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.  

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

У січні 2021 року матеріали цивільної справи № 755/18963/13-ц надійшли до Верховного Суду та 16 грудня 2021 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 08 жовтня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 працювала у ПАТ «Банк Форум» згідно наказу № 115 від 02 вересня 2002 року на посаді заступника керуючого Запорізької філії АКБ «Форум»; наказу № 1-к від 03 лютого 2003 року на посаді заступника керуючого корпоративного бізнесу Запорізької філії АКБ «Форум»; наказу № 69-к від 15 квітня 2005 року на посаді керуючого Запорізької філії АКБ «Форум»; наказу № 229 від 16 грудня 2010 року на посаді директора Запорізької дирекції Південно-Східного регіонального центру з роздрібного бізнесу.

27 червня 2012 року ОСОБА_1 звільнена з посади директора Запорізької дирекції Південно-Східного регіонального центру з роздрібного бізнесу у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Банк Форум» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 13 лютого 2014 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня   2013 року   змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на статтю 233 КЗпП України, як на підставу для відмови в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є, зокрема, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Отже, вжита у пункті 1 частини третьої статті 423 ЦПК України така якісна характеристика закону, як «не застосований», охоплює не увесь масив незастосованого судом законодавства, а лише ту його частину, яка регулює спірні правовідносини та обумовлює категоричну необхідність його застосування як ключову умову відповідності судового рішення критерію законності, зокрема ухвалення судового рішення відповідно до норм матеріального права (частини першої, другої статті 263 ЦПК України). Тобто, за своїм змістовим наповненням вербальна конструкція «не застосований» у цьому контексті означає «не застосований попри те, що підлягав застосуванню».  

Відповідно до частини другої статті 429 ЦПК України справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження, у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

У частині третій статті 429 ЦПК України передбачено, що за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

При зверненні із заявою про перегляд рішення апеляційного суду м. Києва від 13 лютого 2014 року позивач зазначила, що була звільнена у період перебування у щорічній відпустці, що підтверджено наказом Голови правління № 672к/2 від 19 квітня 2012 року, довідкою ПАТ «Банк Форум» № 6242/2.11.1 від 28 листопада 2013 року, які надав до суду відповідач, та особовою карткою позивача (типова форма П-2). На виконання вимог процесуального закону суд при розгляді зобов`язаний був перевірити вказані обставини.

У довідці № 6242/2.11.1 від 28 листопада 2013 року ПАТ «Банк Форум» зазначив, що ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про відпустки» було оформлено відпустку з наступним звільненням, датою звільнення є останній день відпустки, ОСОБА_1 було звільнено 27 червня 2012 року.

Конституційний Суд України в рішенні від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 зазначив, що основним нормативно-правовим актом, який регулює трудові правовідносини в Україні є Кодекс законів про працю України. Суд вирішив, що відповідають Конституції України(є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України, законодавство не допускає звільнення працівників з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його відпустки, сталими (обов`язковими) є гарантії захисту працівника від незаконного звільнення.

Звертаючись в 2013 році з позовом, заявниця порушувала питання щодо застосування положень частини третьої статті 40 КЗпП України.

Судом апеляційної інстанції дана норма закону не була застосована, але сумнівів щодо її конституційності встановлено не було.

Отже, сам по собі факт визнання Конституційним Судом України положень частини третьої статті 40 КЗпП України таким, що відповідають Конституції України, не є безумовною підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами.

В рішенні Дніпровського районного суду міста Києва від 05 грудня 2013 року встановлено, що позивач працювала у відповідача «на підставі трудового договору, укладеного з відповідачем на невизначений строк», рішення Конституційного Суду України жодним чином на можливість реалізації заявницею її прав не вплинуло.

Отже, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову в перегляді рішення у зв`язку з виключними обставинами.

Доводи касаційної скарги про допущені порушення норм процесуального права безпідставні.

Так, ОСОБА_1 посилалась на порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо наявності у суддів, які розглядали справу, підстав для самовідводу.

Але під час розгляду справу як в суді апеляційної, так і касаційної інстанції, підстав для самовідводу суддів, передбачених статтею 36 ЦПК України встановлено не було.

Посилання на безпідставну відмову суду в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи необґрунтоване.

В заяві від 18 червня 2020 року ОСОБА_1 просила відкласти розгляд справи в зв`язку з неможливістю з`явитись до суду за сімейними обставинами.

Відповідно до частини першої статті 240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.

Згідно з пунктом другим частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Отже, визнавши, що причини неявки в судове засідання ОСОБА_1 не є поважними, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 26 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                          В. І. Крат

Судді:                                                                   Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

                                                                             Є. В. Краснощоков

                                                                             М. Ю. Тітов