Ухвала КАС ВС від 23.12.2020 №9901/106/19

УХВАЛА

23 грудня 2020 року

Київ

справа №9901/106/19

адміністративне провадження №Зв/9901/112/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого – Єресько Л.О.,

суддів: Данилевич Н.А., Жука А.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Касаційного адміністративного суду у складі колегії суддів Верховного Суду: судді доповідача Коваленко Н.В., суддів: Анцупової Т.О., Гімона М.М., Стародуба О.П., Кравчука В.М. від 16 травня 2019 року у справі № 9901/106/19

за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2019 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду, як до суду першої інстанції, з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі – відповідач – ВККСУ) про визнання протиправними та скасування рішення від 24 січня 2019 року в частині припинення участі позивача у конкурсі до Вищого антикорупційного суду.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 16 травня 2019 року, відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.

3. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що рішення ВККС від 24 січня 2019 року прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстави для скасування вказаного рішення відповідно до статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 06 червня 2016 року № 1402-VIII – відсутні. Відповідач мав законні підстави та достатні докази для прийняття на основі особистого переконання рішення щодо невідповідності позивача критерію доброчесності в межах конкурсу до Вищого антикорупційного суду.

3.1. Такий висновок суду першої інстанції обґрунтовано тим, що участь у конкурсі кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 правомірно була припинена, оскільки він не набрав необхідної кількості голосів. Такі наслідки прямо встановлені частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 07 червня 2018 року № 2447-VIII.

3.2. При цьому, суд зазначив, що конкурсна процедура, в межах якої прийнято спірне рішення, в частині встановлення відповідності кандидата певним критеріям на основі суб`єктивної оцінки, на відміну від процедури притягнення особи до дисциплінарної або інших видів відповідальності чи кваліфікаційного оцінювання працюючих суддів, не передбачає обов`язковості доведення вини особи або певних фактів. Достатнім є наявність конкретної інформації, яка, з урахуванням наданих кандидатом пояснень та аргументів (які не сприйняті як переконливі), не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо його достатньої відповідності цим критеріям.

3.3. Разом з тим, суд першої інстанції також зауважив, що до кандидатів на посаду судді Вищого антикорупційного суду, крім загальних вимог, встановлених для суддів Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 06 червня 2016 року № 1402-VIII, передбачено ще і додаткові спеціальні вимоги, закріплені у статті 7 Закону Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 07 червня 2018 року № 2447-VIII, а також запроваджено особливий механізм перевірки їх відповідності критеріям доброчесності (моралі, чесності, непідкупності) за допомогою долучення до цієї роботи спеціально утвореного органу – ГРМЕ. Це свідчить про висування підвищених вимог для кандидатів, зокрема і за критерієм доброчесності, що обумовлено відповідними особливостями спеціалізації цього суду та мети його створення.

3.4. З урахуванням підвищених вимог до кандидатів та самої конкурсної процедури, яка проводилась в умовах стислих строків, зокрема і для подання кандидатами пояснень та певних документів, рішення про припинення участі кандидата у конкурсі на посаду судді не може розцінюватись як свідчення недоброчесності особи відповідно до загальних критеріїв оцінки, а є лише результатом роботи уповноваженого органу в конкретних умовах та задля конкретної мети.

3.5. До того ж відповідно до вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 06 червня 2016 року № 1402-VIII суд з`ясував, що: 1) обставини, які б свідчили про неповноважний склад спеціального спільного засідання ВККС та ГРМЕ, який ухвалив спірне рішення, відсутні; 2) оскаржуване рішення підписали усі члени спеціального спільного засідання ВККС та ГРМЕ, які брали участь у його ухваленні; 3) при ухваленні рішення позивач був присутнім; 4) в оскаржуваному рішенні наведено посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких Комісія дійшла висновків про припинення участі позивача у конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

4. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

5. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Касаційного адміністративного суду у складі колегії суддів Верховного Суду від 16 травня 2019 року залишено без змін.

ІІІ. Провадження за виключними обставинами

6. 27 листопада 2020 року на адресу Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Касаційного адміністративного суду у складі колегії суддів Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 9901/106/19 з підстави, визначеної пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

7. На обґрунтування заяви позивач посилається як на виключну обставину на рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року №13-р/2020 та просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 9901/106/19 і ухвалити нове рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення ВККСУ від 24 січня 2019 року у частині припинення участі у конкурсі до Вищого антикорупційного суду ОСОБА_2 .

7.1. Заявник указує, що Конституційний Суд України у рішенні від 27 жовтня 2020 року за № 13-р/2020 визнав неконституційними пункти 6, 8 частини 1 статті 11, пункти 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 частини 1, частини 2-5 статті 12, частини 2 статті 13, частину 2 статті 13-1, статтю 35, абз 2-3 частини 1 статті 47, статті 48-51, частин 2-3 статті 52, статтю 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII зі змінами, які не відповідають частині другій статті 3, частині другій статті 6, частинам першій, другій статті 8, частині другій статті 19, статті 21, частинам першій, другій статті 24, частинам першій, другій статті 32, частині другій статті 61, частині першій статті 62, частині першій статті 64, частині першій статті 68 Конституції України.

7.2. Тому, на думку позивача, ВККСУ, спираючись на інформацію отриману від НАБУ, допущені порушення, у зв`язку з використанням відомостей щодо членів сім`ї кандидата у судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , а саме:

частини 1 статті 68 Конституції України у розрізі отримання та використання відомостей, що посягають на права і свободи, честь і гідність інших людей – осіб, які не давали відповідної згоди;

частини 1 статті 64 Конституції України у розумінні обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина не у випадку, передбаченому Конституцією України – осіб, які не давали відповідної згоди;

частини 1 статті 62 Конституції України у сенсі не доведеності вини особи в законному порядку і встановлення її обвинувальним вироком суду – особи, щодо якої вина обвинувальним вироком суду не встановлена;

частини 2 статті 61 Конституції України, оскільки з оскаржуваного рішення вбачається, що юридична відповідальність особи має характер доведеності за ознакою лише належності родинних зв`язків, а не індивідуальний характер – закидання у провину кандидату на посаду судді сумніви щодо законності джерел походження майна та відповідності рівня життя членів його сім`ї задекларованим доходам;

частин 1, 2 статті 32 Конституції України у розрізі втручання в особисте і сімейне життя, а також збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про осіб без їх згоди, не у випадках, визначених законом, і не в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини – щодо осіб, які не давали відповідної згоди тощо.

7.3. Позивач зазначив, що Національним агентством з питань запобігання корупції під час повної перевірки декларації кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 не було виявлено жодних розбіжностей за декларованими доходами та способом життя суб`єкта декларування з урахуванням додаткових здійснення фінансового контролю. Таким чином, висновки Комісії про встановлення в діях ОСОБА_1 недоброчесності, виходячи з принципу незалежності судової влади, суспільної важливості та значимості забезпечення реальної незалежності суддів, міжнародних принципів і стандартів таке декларування та його перевірка повинні проводитись з урахуванням принципу незалежності судової влади, а тому є передчасними, адже висновок про недоброчесність особи не може передувати доведеності його вини, яка ґрунтується на досліджених в належному процесуальному порядку доказах.

8. 23 грудня 2020 року на адресу Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшли пояснення, які мотивовані тим, що під час подання документів на участь у конкурсі на посаду судді Вищого антикорупційного суду, ОСОБА_1 до Національного агентства з питань запобігання корупції була подана відповідна декларація особи, яка претендує на заняття посади, яка належить до категорії посад з особливо відповідальним становищем. Національним агентством з питань запобігання корупції під час повної перевірки декларації кандидата на посаду судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 не було виявлено жодних розбіжностей за декларованими доходами та способом життя суб`єкта декларування з урахуванням додаткових заходів здійснення фінансового контролю, а також сумнівів щодо законності джерел походження майна та відповідності рівня життя членів його сім`ї задекларованим доходам. Таким чином, висновки Комісії про встановлення в діях ОСОБА_1 недоброчесності, виходячи з принципу незалежності судової влади, суспільної важливості та значимості забезпечення реальної незалежності суддів, міжнародних принципів і стандартів таке декларування та його перевірка повинні проводитись з урахуванням принципу незалежності судової влади, а тому є передчасними, адже висновок про недоброчесність особи не може грунтуватись на приписах Закону України «Про запобігання корупції», які визнані неконституційними.

8.1. Вказує на те, що суд не перевірив, чи відповідає спосіб, в який тлумачиться та застосовується національне законодавство, принципам Конвенції про захист прав і основоположних свобод, як вони тлумачаться у світлі практики Суду. У зв`язку з зазначеним, національні органи та суди допустили не просто інше розуміння правового документу – частини четвертої статті 8 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд», обґрунтування Верховного Суду України можна тлумачити лише як «грубе свавілля» або «відмову у правосудді».

8.2. Окремо звертав увагу на те, що у даній справі мало місце порушення презумпції невинуватості через висловлення державними посадовими особами фактів щодо кримінального розслідування, які заохочують громадськість вважати підозрюваного винним і передують оцінці фактів компетентним судовим органом, підставою для чого була частина 4 статті 8 Закону України «Про Вищій антикорупційний суд».

9. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями заяву про перегляд судового рішення передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Єресько Л.О., суддям Данилевич Н.А., Жук А.В., Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

10. 01 грудня 2020 ухвалою Верховного Суду відкрито провадження за такою заявою та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23 грудня 2020 року.

11. В судове засідання, призначене на 23 грудня 2020 року, учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. ОСОБА_1 надіслав пояснення, де, крім іншого, просив проводити розгляд справи за його відсутності, ВККСУ у своїй заяві також зазначили про неможливість участі у судових засіданнях, а тому колегія суддів перейшла до розгляду справи у порядку письмового провадження.

IV. Позиція Верховного Суду

12. Відповідно до частини п`ятої статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за виключними обставинами.

13. В адміністративному судочинстві перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є особливим видом провадження. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду не є недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати обставину (підставу), яка виникла пізніше ухвалення судового рішення. Тобто, перегляд справи у зв`язку з виключними обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд уже розглянутої справи з урахуванням підстав, які виникли після ухвалення судового рішення.

14. За приписами пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

15. При перегляді судового рішення за виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову.

16. В якості підстав для перегляду судового рішення за виключними обставинами заявник вказує на те, що у зв`язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року за № 13-р/2020, яким було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційні) пункти 6, 8 частини 1 статті 11, пункти 1, 2, 6-10-1, 12, 12-1 частини 1, частини 2-5 статті 12, частини 2 статті 13, частину 2 статті 13-1, статтю 35, абз 2-3 частини 1 статті 47, статті 48-51, частин 2-3 статті 52, статтю 65 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року №1700-VII зі змінами; статтю 366-1 Кримінального кодексу України.

17. Згідно з частиною першою статті 91 Закону України від 13 липня 2017 року №   2136-VIII «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

18. Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

19. При цьому, як слідує з рішення Касаційного адміністративного суду у складі колегії суддів Верховного Суду від 16 травня 2019 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року, суд першої інстанції при вирішенні цього спору не застосовував положення, які визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 27 жовтня 2020 року за № 13-р/2020, на які заявник посилається у заяві про перегляд цього рішення за виключними обставинами.

20. Оцінюючи дії ВККСУ щодо прийняття оскаржуваного рішення суд першої інстанції, із висновком якого погодилася Велика Палата Верховного Суду, що в умовах, коли законодавець не визначив критеріїв оцінювання, а особливо коли йдеться про оцінку таких загальних категорій як «доброчесність» і «суспільна довіра», оцінювання завжди має суб`єктивний характер. За таких обставин вирішальним є особисте переконання кожного члена спільного складу ВККС України та ГРМЕ, яке зрештою і визначає характер їх голосування. Достатньою є наявність конкретної інформації, яка, з урахуванням наданих кандидатом пояснень та аргументів (які не сприйняті як переконливі), не спростовує уяву (сприйняття) визначених законом осіб щодо достатньої відповідності цим критеріям цього кандидата.

21. Верховний Суд у постанові від 29 жовтня 2019 року у справі № 922/1391/18 дійшов висновку, що застереження щодо можливості перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у разі, якщо воно ще не виконане, ґрунтується на принципі юридичної визначеності, який вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Суть цього принципу полягає у тому, що рішення суду, яке набрало законної сили, є обов`язковим, не може ставитися під сумнів та підлягає виконанню.

22. У постанові від 17 грудня 2019 року у справі №808/2492/18 Верховний Суд зазначив, що наявність рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки під час розв`язання спору. На час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення рішення судом закон був чинним та підлягав застосуванню.

23. Встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Виняток, визначений пунктом 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, встановлено для випадків, коли рішення суду ще не виконане, тобто коли наслідки, передбачені ним, остаточно не настали.

24. Із змісту імперативних приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України слідує, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом у процесі розв`язання справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане.

25. У ситуації, яка є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.

26. На підставі вищенаведеного колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Касаційного адміністративного суду у складі колегії суддів Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 9901/106/19.

27. Відповідно до частини першої статті 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 368, 369 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 9901/106/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення.

2. Ухвала Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, передбаченого статтею 295 Кодексу адміністративного суду України, якщо таку скаргу не було подано.

3. У разі подання апеляційної скарги ухвала Верховного Суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст ухвали складено 23 грудня 2020 року.

Головуючий                                                                                     Л.О. Єресько

Судді                                                                                               Н.А. Данилевич

                                                                                               А.В. Жук

                                                                                               Н.М. Мартинюк

                                                                                               Ж.М. Мельник-Томенко