Постанова КЦС ВС від 01.10.2020 №344/17895/19

Постанова                                        

Іменем України                          

01 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 344/17895/19

провадження № 61-9602св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),  Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач) – ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження – головний державний виконавець Полонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області Нагорний Вадим Васильович,

заінтересована особа (боржник) – ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 травня 2020 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П.,               Томин О. О., Ясеновенко Л. В.,

ВСТАНОВИВ:

1.    Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Полонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції                                    в Хмельницькій області Нагорного Вадима Васильовича (далі – державний виконавець Нагорний В. В.), боржник – ОСОБА_2 .

Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні у Полонському районному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області знаходиться виконавчий лист      № 2-4301/2008, виданий Івано-Франківським міським судом 22 грудня             2008 року, про стягнення зі ОСОБА_2 на її користь аліментів у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку на утримання неповнолітніх дітей               ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зазначала, що на її звернення головним державним виконавцем               Нагорним В. В. зроблено розрахунок заборгованості по аліментах                    від 11 вересня 2019 року № 15606 у виконавчому проваджені № 25173234. Заборгованість у розрахунку за аліментами нарахована у розмірі                          1/3 частини від середньої заробітної плати працівника для Полонського району згідно даних Державної служби статистики України в порядку статті 195 Сімейного кодексу України. Однак, при проведенні розрахунку не враховано, що за період з 14 грудня 2007 року до 13 серпня 2010 року заборгованість по аліментах становила 34 267,67 євро, що підтверджено листами Міністерства юстиції України від 15 вересня 2010 року та                    від 29 квітня 2014 року.

Вказувала, що розрахунок суперечить і листу Полонського районного відділу державної виконавчої служби від 29 березня 2017 року, згідно з яким ОСОБА_2 не сплачував аліменти з 16 березня 2011 року до 29 березня 2017 року. Також у розрахунку зазначено як сплачені аліменти, які нею не отримувались (зокрема за 2011, 2015-2017 роки). При цьому виконавцем не вжито жодних заходів для отримання інформації про реально отримані ОСОБА_2 суми аліментів.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила суд визнати неправомірними дії головного державного виконавця Полонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції                    у Хмельницькій області Нагорного В. В. щодо здійснення 11 вересня                   2019 року розрахунку заборгованості по аліментах в межах виконавчого провадження № 25173234 та зобов`язати головного державного виконавця Полонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Нагорного В. В. усунути допущені порушення шляхом повторного проведення розрахунку заборгованості по аліментах відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду від 18 листопада 2008 року у справі № 2-4301/2008, враховуючи заробітну плату боржника – ОСОБА_2 , підтверджену листами Міністерства юстиції України від 15 вересня 2010 року та 29 квітня 2014 року.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області                  від 25 лютого 2020 року у складі судді Антоняка Т. М. скаргу                  ОСОБА_2 задоволено.

Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Полонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Нагорного В. В. щодо здійснення 11 вересня 2019 року розрахунку заборгованості по аліментах у межах виконавчого провадження № 25173234.

Зобов`язано головного державного виконавця Полонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області Нагорного В. В. провести повторний розрахунок заборгованості по аліментах відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду від 18 листопада 2008 року у справі                            № 2-4301/2008, урахувавши заробітну плату боржника – ОСОБА_2 , підтверджену листами Міністерства юстиції України від 15 вересня                    2010 року та 29 квітня 2014 року.

Ухвала районного суду мотивована тим, що розрахунок заборгованості, проведений головним державним виконавцем Полонського РВДВС Нагорним В. В. 11 вересня 2019 року суперечить листу Полонського районного відділу державної виконавчої служби від 29 березня 2017 року,             в якому зазначено про несплату ОСОБА_2 аліментів за період                    з 16 березня 2011 року до 29 березня 2017 року. Крім того, при здійсненні цього розрахунку заборгованості державним виконавцем не враховано заробітну плату боржника у період з 14 грудня 2007 року до 13 серпня                2010 року, яка підтверджена листами Міністерства юстиції України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 25 травня 2020 року апеляційну скаргу Полонського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) задоволено частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області                  від 25 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким                   у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спір не може розглядатися в порядку оскарження дій державного виконавця, оскільки стосується майнових прав стягувача, боржника та безпосередньо дитини, отже, підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження.

При цьому апеляційний суд послався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах  від 06 червня 2018 року у справі № 756/13754/14-ц (провадження № 61-8097св18), від 30 серпня 2018 року у справі                         № 2-191/2005 (провадження № 61-18348св18), від 19 березня 2020 року                у справі № 321/498/19 (провадження № 61-11647св19).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки неправомірні дії вчинені саме державним виконавцем, а не боржником, отже, висновки апеляційного суду щодо необхідності розгляду спору в порядку позовного провадження є неправильними.

Зазначає, що при проведенні розрахунку державним виконавцем не враховано, що за період з 14 грудня 2007 року до 13 серпня 2010 року заборгованість по аліментах становила 34 267,67 євро, що підтверджується листами Міністерства юстиції України.

Вказує, що зазначені у розрахунку дані суперечать листу Полонського районного відділу державної виконавчої служби від 29 березня 2017 року,             в якому вказувалось про те, що ОСОБА_2 не сплачував аліменти                        з 16 березня 2011 року до 29 березня 2017 року.

Крім того, в 2011 році нею отримано по 288,09 євро в липні, серпні, вересні, жовтні, листопаді 2011 року.

У 2012 році нею отримано 576,18 євро у січні, по 336,59 євро в березні та квітні, 673,18 євро в травні, 336,59 євро в липні, 339,50 євро у серпні, 678,59 євро у жовтні, по 336,59 євро у листопаді та грудні.

У 2013 році аліменти отримувалися щомісячно.

Протягом 2014 року аліменти не виплачувались в січні та червні (за 2014 рік заборгованість становила 853,50 євро).

У 2015 році аліменти були сплачені тільки в січні у розмірі 334,65 євро.

Протягом 2016 року аліменти не сплачувались.

У 2017 році нею отримано в рахунок сплати аліментів два перекази через Укрпошту 01 грудня 2017 – 2 704,50 грн, 28 грудня 2017 року -2 830,50 грн.

Протягом 2018 року отримала аліменти 29 січня 2018 року – 2 983,50 грн та 06 жовтня 2018 року, 30 жовтня 2018 року, 27 листопада 2018 року,                        27 грудня 2018 року – по 90 євро.

Поряд з цим у розрахунку зазначені суми сплати аліментів за період                   2016-2018 роки, які не відповідають дійсності.

Отже, стверджує, що за платіжними документами, наданими боржником,              на підставі яких зроблено розрахунок заборгованості, коштів не отримувала.

Відзив на касаційну скаргу учасник справи не подав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 вересня 2020 року справу призначено                      до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 18 листопада 2008 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 1/3 частини аліментних платежів зі всіх видів заробітку відповідача щомісячно на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,                        та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнення аліментів вирішено розпочати з 14 грудня 2007 року і проводити до досягнення дітьми повноліття (том 1, а. с. 96).

22 грудня 2008 року Івано-Франківським міським судом видано виконавчий лист № 2-4301/2008 на виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 18 листопада 2008 року у справі № 2-4301/2008 про стягнення                 зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_2 1/3 частини аліментних платежів             з усіх видів заробітку відповідача щомісячно на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,                     ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнення аліментів розпочати з 14 грудня 2007 року і до досягнення дітьми повноліття (том 1, а. с. 275).

У листі Полонського районного відділу державної виконавчої служби                 від 29 березня 2017 року вказано, що ОСОБА_2 не сплачував аліменти            з 16 березня 2011 року до 29 березня 2017 року (том 2, а. с. 15)

11 вересня 2019 року державним виконавцем Нагорним В. В. проведено розрахунок заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів, відповідно до якого заборгованість нарахована у розмірі 1/3 частини від середньої заробітної плати працівника для Полонського району на підставі даних Державної служби статистики України. Також зазначеним розрахунком встановлено, що у ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів (том 2, а. с. 5-10).

Відповідно до листа заступника Міністра Міністерства Юстиції України Лутковської В. В. від 15 вересня 2010 року № 26-382-09 заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_2 за 139 тижнів у період з 14 грудня 2007 року до 13 серпня 2010 року становить 34 267,67 євро (том 2, а. с. 13).

У листі заступника Міністра Міністерства Юстиції України Бондарчук І. В.              від 29 квітня 2014 року № С-5516/12.1-382-09 зазначено, що заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів за 139 тижнів у період з 14 грудня                  2007 року до 13 серпня 2010 року становить 34 267,67 євро (том 2, а. с. 14).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження                             в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує те, що неправомірні дії вчинені саме державним виконавцем, а не боржником, тому апеляційний суд дійшов помилкового висновку щодо наявності спору між сторонами виконавчого провадження та необхідності вирішення даного спору в порядку позовного провадження. Звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада                      2019 року у справі № 201/10329/16-ц (провадження № 14-496цс19) та ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду              від 16 березня 2020 року у справі № 464/6206/18-ц (провадження                                      № 18142сво19) зроблено висновок про те, що спір про визнання незаконними розрахунків державного виконавця щодо заборгованості по сплаті аліментів може розглядатися у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

Касаційна скарга  ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України                      під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено,                що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог                      і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

Відповідно до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

У статті 195 СК України передбачено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу).

Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив,               що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Право та порядок на звернення до суду за захистом прав, свобод чи законних інтересів визначається процесуальним законом.

ЦПК України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають                         у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. З огляду на зміст скарги та заявлених вимог заявник не погоджується з визначеним державним виконавцем розміром заборгованості по аліментам, а саме порядком нарахування аліментів.

Задовольняючи скаргу ОСОБА_2 , районний суд вважав, що при здійсненні цього розрахунку заборгованості державним виконавцем не враховано заробітну плату боржника у період з 14 грудня 2007 року                       до 13 серпня 2010 року, яка підтверджена листами Міністерства юстиції України від 15 вересня 2010 року та від 29 квітня 2014 року                              (том 2, а. с. 13,14).

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що справа повинна розглядатися в порядку позовного провадження, а не в порядку судового контролю за виконанням судових рішень.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов неправильних висновків щодо розгляду справи в порядку позовного провадження, оскільки питання з приводу правомірності визначення державним виконавцем розміру аліментів підлягає розгляду в порядку судового контролю за виконанням судових рішень, шляхом подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження  мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи обов`язки.

Отже, боржник вправі звернутися до суду зі скаргою щодо розміру, способу виконання рішення суду зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові                             від 12 листопада 2018 року у справі № 465/926/06 (провадження № ) та постанові від 05 серпня 2020 року у справі № 646/6206/18 (провадження              № 61-18142св19.)

Крім того, колегія суддів вважає, що висновки районного суду про наявність підстав для задоволення скарги ОСОБА_2 , визнання дій державного виконавця неправомірними і зобов`язання державного виконавця провести повторний розрахунок заборгованості зі сплати аліментів є правильними та відповідають обставинами справи.

Суд першої інстанції, перевіривши подані сторонами докази, встановив,                 що розрахунок заборгованості від 11 вересня 2019 року, проведений державним виконавцем Нагорним В. В., суперечить листу Полонського районного відділу державної виконавчої служби від 29 березня 2017 року. Зокрема, у листі від 29 березня 2017 року Полонський районний відділ державної виконавчої служби повідомив, що ОСОБА_2 не сплачував аліменти на користь ОСОБА_2 з 16 березня 2011 року до 29 березня             2017 року, тоді як у розрахунку заборгованості від 11 вересня 2019 року зазначено про часткову сплату аліментів у різні місяці вказаного періоду. Вказаний розрахунок заборгованості проведено державним виконавцем   від середньої заробітної плати працівника для Полонського району на підставі даних Державної служби статистики України. При цьому поза увагою державного виконавця залишилися листи Міністерства юстиції України від 15 вересня 2010 року та від 29 квітня 2014 року про те,                     що заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів за період з 14 грудня 2007 року до 13 серпня 2010 року становить 34 267,67 євро.

З огляду на зазначене, висновки районного суду про неправомірність дій головного державного виконавця Полонського ВДВС та зобов`язання провести повторний розрахунок заборгованості є правильними, оскільки здійснені при повному дослідженні всіх обставин справи.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 263-265 ЦПК України забезпечив повний та всебічний розгляд справи, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги,                а суд апеляційної інстанції помилково скасував судове рішення, яке є правильним по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку у застосуванні норм процесуального права, постанова апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню,  а ухвала суду першої інстанції – залишенню в силі.

Щодо судових витрат

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_2 було сплачено 840,80 грн судового збору, що підтверджується доданим до скарги платіжним дорученням, які підлягають стягненню з Полонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області, оскільки колегія суддів залишає у силі ухвалу суду першої інстанції, якою скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 25 травня 2020 року скасувати та залишити в силі ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 лютого 2020 року.

Стягнути з Полонського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області                   на користь ОСОБА_1 витрати за сплату судового збору   за подання касаційної скарги 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк