Головна / Тексти судових рішень / Цивільне судочинство / Постанова КЦС ВС від 06.06.2018 №756/13754/14-ц

Постанова КЦС ВС від 06.06.2018 №756/13754/14-ц

Постанова

Іменем України

06 червня 2018 року

м. Київ

справа № 756/13754/14-ц

провадження № 61-8097св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

заявник – ОСОБА_1,

зацікавлені особи: державний виконавець Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Рудьковська О. С., ОСОБА_3,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 рокуу складі колегії суддів: Оніщук М. І., Українець Л. Д., Соколова В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій, з урахуванням доповнень, просила скасувати довідку-розрахунок заборгованості за аліментами від 29 вересня 2016 року та довідку-розрахунок заборгованості за аліментами від 03 січня 2017 року, виданих державним виконавцем Оболонського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, визнати дії державного виконавця неправомірними та скасувати довідку-розрахунок заборгованості за аліментами від

02 листопада 2011 року, вказуючи на те, що державний виконавець неправомірно обрахував розмір заборгованості за аліментами у вказаних довідках-розрахунках і висновок державного виконавця про відсутність заборгованості, який міститься в них, є хибним, оскільки згідно з раніше проведеним розрахунком за період з 07 жовтня 2014 року по 23 червня

2015 року заборгованість становила 26 713,54 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада

2017 року в задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована відсутністю заборгованості та наявністю підстав для закінчення виконавчого провадження.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_4 задоволено частково.

Ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 13 листопада

2017 року скасовано.

У задоволенні заяви відмовлено з інших підстав.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що між сторонами виник спір щодо розміру заборгованості, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження.

08 лютого 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року в частині відмови в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії та рішення державного виконавця та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що державний виконавець Оболонського РВДВС міста Києва Рудьковська О. С. при складанні довідки-розрахунку заборгованості за аліментами від 03 січня 2017 року перевищила свої повноваження, адже не має жодного стосунку до виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/756/595/2015.

РудьковськаО. С., діючи в інтересах боржника ОСОБА_3 та зловживаючи своїми службовими обов?язками, свідомо занижувала заробітну плату боржника.

Предметом розгляду апеляційної скарги був не спір між стягувачем аліментів та боржником, а неправомірні та необґрунтовані дії державного виконавця Оболонського РВДВС міста Києва Рудьковської О. С. та зловживання нею своїми службовими обов’язками при складанні довідки-розрахунку заборгованості за аліментами від 03 січня 2017 року.

21 лютого 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

03 березня 2018 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року – без змін.

14 березня 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відповідь на відзив, в якій просить відзив ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Положенням статті 383 ЦПК України (в редакції, чинній на момент звернення заявника до суду із відповідною скаргою) передбачено право сторін виконавчого провадження звернутись до суду із скаргою на рішення, дію або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, якщо вони вважають, що таким рішенням, дією або бездіяльністю порушено їх права чи свободи.

Встановлено, що стягувач звернувся до суду зі скаргою в порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця.

Зі змісту скарги та заявлених вимог вбачається, що стягувач не погоджується з розрахунками заборгованості за аліментами, проведеними державним виконавцем, і його висновком про відсутність заборгованості, вказуючи на те, що заборгованість існує.

Боржник категорично заперечує наявність заборгованості за аліментами і вважає проведений державним виконавцем розрахунок заборгованості за аліментами та зроблений на цій підставі висновок про відсутність заборгованості, правомірними.

Частиною першою та третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.

У відповідності до частини восьмої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Стаття 195 СК України встановлює порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу).

Згідно із частиною третьою статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом.

Системний аналіз вказаних норм права дає підстави дійти висновку про те, що законодавець визначив обов’язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Право та порядок на звернення до суду за захистом визначається процесуальним законом.

Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України).

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи вищеозначені вимоги закону та ту обставину, що між сторонами виконавчого провадження (стягувач і боржник) виник спір щодо розміру заборгованості за аліментами, то такий спір відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом. Висновок суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні скарги є обґрунтованим та таким, що ґрунтується на нормах матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Постанова Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для її скасування чи зміни відсутні.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційної цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 10 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:            Н. О. Антоненко В. М. Коротун В. І. Крат В. П. Курило

Один коментар

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*