Головна / Тексти судових рішень / Цивільне судочинство / Постанова КЦС ВС від 02.06.2021 №591/6892/18

Постанова КЦС ВС від 02.06.2021 №591/6892/18

Постанова                                        

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 591/6892/18

провадження 61-17919св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Сумська обласна прокуратура,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Сумської обласної прокуратури та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Монагарова Ольга Яківна, на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 серпня 2020 року у складі судді   Шелєхової Г. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Криворотенка В. І., Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Прокуратури Сумської області про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у 2005 році рішенням зборів учасниківТовариства з обмеженою відповідальністю «АЖК» (далі – ТОВ «АЖК») ОСОБА_1 був призначений директором товариства. 25 березня          2010 року його призначено директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювел» (далі – ТОВ «Ювел»).

26 липня 2010 року відносно нього порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України (далі – КК України), в той же день затримано та поміщено до слідчого ізолятора. На підприємствах був проведений обшук та виїмка первинних бухгалтерських документів, документів з господарської діяльності, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю «АРВ» (далі – ТОВ «АРВ») фактично припинило свою діяльність, а діяльність ТОВ «Ювел» значно ускладнилась.

29 липня 2010 року відносно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та лише у листопаді 2011 року міру запобіжного заходу змінено на підписку про невиїзд.

Вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 11 січня    2016 року, який набрав законної сили, він був виправданий та визнаний невинуватим.

Позивач вказував, що з 26 липня 2010 року по 23 серпня 2016 року знаходився під слідством, з яких 15 місяців знаходився в слідчому ізоляторі, підозрювався у скоєнні тяжкого злочину. У зв`язку з цим зазнав значних психоемоційних моральних страждань, був позбавлений можливості піклуватися про своїх дітей, непрацездатних батьків, втратив власний бізнес. Вказані обставини негативно вплинули на його честь, гідність та ділову репутацію. За час перебування в слідчому ізоляторі в нього невідворотно погіршився стан здоров`я, з`явилися невиліковні хвороби.

Посилаючись на вищевикладене,   ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на його користь 5 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 17 серпня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у сумі 600 000 грн та 26 840 грн в рахунок відшкодування судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачу завдана моральна шкода, яка полягає у порушенні його конституційних прав, переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, втручання у його приватне і сімейне життя, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змінах в організації його життя, а саме інформація про його незаконні затримання, обшук, перебування під вартою, негативним чином вплинула на стан його здоров`я.

Постановою Сумського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_1 , Сумської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України залишено без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 17 серпня 2020 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що незаконне переслідування з боку правоохоронних органів завдало позивачу моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

В постанові зазначено, що порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи, затримання і тримання його під вартою в Державній установі «Сумський слідчий ізолятор» (далі – ДУ «Сумський слідчий ізолятор») протягом тривалого часу, обрання міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд – спричинили позивачу моральні (немайнові) страждання.

Також в постанові вказано, що у зв`язку з їх інтенсивністю, стійкістю, тривалістю впливу та негативними наслідками для особистості ОСОБА_1 , його моральні страждання є суттєвими.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2020 року, Сумська обласна прокуратура просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції змінити в частині відшкодування моральної шкоди та розподілу судових витрат за проведення експертизи і витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій здійснили невірну оцінку долучених до справи доказів, що спричинило безпідставне збільшення розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Питання про розподіл судових витрат підлягає вирішенню на підставі     статті 141 ЦПК України, а саме вони покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, скаржник вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України                   від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15; постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), постановах Верховного Суду  від 04 червня    2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61?10293св18),                     від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 20 лютого 2019 року у справі № 592/4428/16-ц (провадження                         № 61-24604св18), від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18), від 09 жовтня 2019 року    у справі № 522/17164/16-ц (провадження № 61?44705св18), від 04 грудня     2019 року у справі № 468/901/17-ц (провадження № 61-2934св18), від 17 січня 2020 року у справі № 335/2436/18 (провадження № 61-3552св19), від 05 лютого 2020 року у справі № 554/2184/17 (провадження № 61-11626св19),                     від 04 березня 2020 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження                     № 61-12026св19), від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17 (адміністративне провадження № К/9901/17533/18), від 08 квітня 2020 року      у справі № 464/6418/146-ц (провадження № 61-45847св18), від 20 травня    2020 року у справі № 711/1542/17 (провадження № 61-26905св18),                    від 28 травня 2020 року у справі № 357/14357/17 (провадження                           № 61-11275св18).

У касаційній скарзі, поданій у січні 2021 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Монагарова О. Я., просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмовлених позовних вимог і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що, враховуючи розмір моральної шкоди, визначений судово-психологічною експертизою, який становить 4 973 319 грн, присудження судом відшкодування моральної шкоди у розмірі 600 000 грн не відповідає глибині страждань позивача та засадам розумності, виваженості та справедливості.

Також ОСОБА_1 вказує, що оскаржувані судові рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду     від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження                № 14-298цс18) та у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 658/3523/16-ц (провадження № 61-11708св18), від 07 листопада   2018 року у справі № 308/13083/15-ц (провадження № 61-13880св18),          від 18 жовтня 2018 року у справі № 278/1693/17 (провадження                        № 61-37631св18), від 12 червня 2019 року у справі № 642/2786/16 (провадження № 61-772св19), від 02 вересня 2019 року у справі                      № 466/4795/17 (провадження № 61-38948св18), від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19), від 25 серпня         2020 року у справі № 357/14357/17 (провадження № 61-16246св19).

У лютому 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Монагарова О. Я., надіслав відзив на касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури, в якому вказує на відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Позивач зазначає, що посилання Сумської обласної прокуратури на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду                  від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження                 № 14?298цс18), є безпідставними, оскільки вони є протилежними тим, про які зазначає відповідач в своїй касаційній скарзі.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у лютому 2021 року, Сумська обласна прокуратура вважає касаційну скаргу ОСОБА_1 необґрунтованою та вказує на відсутність підстав для її задоволення.

Так, скаржник зазначає, що, враховуючи порядок відшкодування моральної шкоди, передбачений Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», період перебування позивача під слідством та судом, а також розмір мінімальної заробітної плати на час розгляду справи судом, розмір відшкодування моральної шкоди має становити 340 056 грн.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду – керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у зв`язку з обранням судді Штелик С. П. до Великої Палати Верховного Суду у справі було призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 грудня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.  

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 липня 2010 року постановою старшого слідчого відділу прокуратури Сумської області Нікітченка В. Г. порушено кримінальну справу стосовно директора ТОВ «АРВ» ОСОБА_2 , директора ТОВ «АЖК» ОСОБА_1 та співзасновників зазначеного підприємства ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, а також за фактом службового підроблення за ознаками злочинів, передбачених частиною третьою статті 212  і частиною другою статті 366 КК України.

Постановою Зарічного районного суду міста Суми від 29 липня 2010 року підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Постановою Зарічного районного суду міста Суми від 23 вересня 2010 року та постановами Апеляційного суду Сумської області від 24 листопада      2010 року, 22 грудня 2010 року, 24 січня 2011 року, 18 лютого 2011 року,      22 квітня 2011 року продовжувався строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .

Постановою слідчого відділу прокуратури Сумської області від 23 березня           2011 року притягнуто ОСОБА_1 в якості обвинуваченого у справі та пред`явлено йому обвинувачення, у вчиненні злочинів, передбачених частинами другою, третьою статті 212, частинами другою, третьою         статті 358, частиною другою статті 27, частинами другою, третьою статті 28, частиною другою статті 366 КК України.

Постановою Тростянецького районного суду Сумської області                             від 23 листопада 2011 року змінено ОСОБА_1 міру запобіжного заходу з утримання під вартою на підписку про невиїзд, звільнено його з-під варти в залі суду.

Як вбачається з довідки Державної установи «Сумський слідчий ізолятор» (далі – ДУ «Сумський слідчий ізолятор») № 3/264 від 06 листопада            2019 року ОСОБА_1 з 29 липня 2010 року по 23 листопада 2011 року знаходився в ДУ «Сумський слідчий ізолятор».

Вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 11 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2016 року, ОСОБА_1 визнано невинуватим в пред`явленому обвинуваченні за частинами другою, третьою статті 212, частинами другою, третьою статті 358, частиною другою статті 27, частинами другою, третьою статті 28, частиною другою статті 366 КК України та виправдано за недоведеністю його участі у вчиненні злочинів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 11 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 23 серпня 2016 року залишено без змін.

Отже, судами встановлено, що позивач в період з 26 липня 2010 року до 23 серпня 2016 року (майже 73 місяці) знаходився під слідством та судом, з яких 15 місяців знаходився в слідчому ізоляторі.

Згідно з епікризами (історія хвороби №№ 2287, 2957, 7626, 10245) ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в хірургічному відділенні Комунального підприємства «Охтирська центральна районна лікарня» Охтирської міської ради (далі – КП «Охтирська ЦРЛ» ОМР) в періоди з 11 березня 2019 року до 18 березня 2019 року, з 28 березня       2019 року до 08 квітня 2019 року, з 20 серпня 2019 року до 04 вересня      2019 року, з 09 листопада 2019 року до 18 листопада 2019 року.

Згідно з епікризами (історія хвороби №№ 4301, 5755) ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в урологічному відділенні                     КП «Охтирська ЦРЛ» ОМР в періоди з 18 квітня 2000 року до 04 травня 2000 року, з 04 червня 2009 року до 18 червня 2009 року.

Відповідно до висновку комісійної судової психологічної експертизи                від 10 січня 2020 року притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності у кримінальній справі № 588/1254/14-к, за результатами розгляду якої вироком Тростянецького районного суду Сумської області         від 11 січня 2016 року він визнаний невинуватим та виправданий за недоведеністю у вчиненні кримінальних злочинів, вплинуло на його особистість як психотравмуючий фактор. Порушення щодо ОСОБА_1 кримінальної справи, затримання і тримання його під вартою в ДУ «Сумський слідчий ізолятор» протягом тривалого часу, обрання міри запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд спричинили ОСОБА_1 моральні (немайнові) страждання. У зв`язку з інтенсивністю, стійкістю, тривалістю впливу та негативними наслідками для особистості ОСОБА_1 , його моральні страждання є суттєвими.

Орієнтовний розмір компенсації ОСОБА_1 моральної (немайнової) шкоди за завдані страждання, відповідно до даного психологічного дослідження складає 1 053 мінімальних заробітних плат.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а касаційна скарга Сумської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій частково не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з Державного бюджету України на його користь 600 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативну розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем доведено завдання йому моральної шкоди, яка полягає у порушенні його конституційних прав, душевних переживаннях через незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, втручання у його приватне і сімейне життя, порушення у зв`язку з цим нормальних життєвих зв`язків, вимушених змін в організації його життя, інформація про його затримання, обшук, перебування під вартою негативно вплинула на його здоров`я, ділову репутацію, що призвело до значних страждань та невідворотних наслідків. Розмір моральної шкоди відповідає глибині його моральних страждань та визначений виходячи із засад розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Відповідно до частин першої, другої, сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з пунктом 1 статті 1, пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (тут і далі – в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Закон) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 Закону розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Згідно із частинами п`ятою, шостою статті 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що на підставі положень Закону, ЦК України, а також після набрання законної сили виправдувального вироку  Тростянецького районного суду Сумської області від 11 січня 2016 року ОСОБА_1 набув право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом протягом 72 місяців, з яких 15 місяців він знаходився в слідчому ізоляторі.

Суди визначили мінімальний розмір моральної шкоди виходячи з установленого законодавством мінімального розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом за кожен місяць перебування під слідством та судом, який у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.

Оцінивши чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, нервові стреси, відчуття тривоги, у тому числі за здоров`я своїх близьких, сильні душевні переживання та моральні страждання, приниження, розгубленість, позбавлення можливості піклуватися про своїх літніх батьків та дітей, втручання у його приватне і сімейне життя, обшук, перебування під вартою, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив з того, що порушена проти ОСОБА_1 кримінальна справа мала тяжкі наслідки для нього, моральна шкода за які, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, підлягає відшкодуванню з відповідача у розмірі 600 000 грн.

Оскаржувані рішення в частині вирішення вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди не суперечать висновку про те, що розмір відшкодування моральної шкоди повинен бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення, ухвалені з дотримання принципу співмірності та справедливості з урахуванням конкретних обставин справи та тривалістю завдання моральної шкоди позивачу.

У зв`язку з чим безпідставними є посилання ОСОБА_1 на те, що суди попередніх інстанцій, при визначенні розміру моральної шкоди, застосували норми права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження                № 14-298цс18) та у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 658/3523/16-ц (провадження № 61-11708св18), від 07 листопада 2018 року у справі № 308/13083/15-ц (провадження № 61-13880св18),          від 18 жовтня 2018 року у справі № 278/1693/17 (провадження                       № 61-37631св18), від 12 червня 2019 року у справі № 642/2786/16 (провадження № 61-772св19), від 02 вересня 2019 року у справі                      № 466/4795/17 (провадження № 61-38948св18), від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19).

Також не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що в аналогічних справах, зокрема, в справах № 757/53996/17 (постанова Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року) та № 357/14357/17 (постанова Верховного Суду від 25 серпня 2020 року) суди, врахувавши висновок психологічної експертизи, відшкодовували значно більший розмір моральної шкоди, оскільки суди дійшли до таких висновків з урахуванням інших фактичних обставин справи.

Доводи касаційної скарги Сумської обласної прокуратури про безпідставне завищення судами розміру відшкодування моральної шкоди також є необґрунтованими, оскільки її розмір визначено з урахуванням встановлених у справі обставин та вимог Закону, а також судами враховано, що висновок комісійної судової психологічної експертизи від 10 січня     2020 року не є беззаперечним доказом заподіяння моральної шкоди саме у вказаному в ньому розмірі, та яким передбачалося, що заподіяна позивачу шкода, глибина та тривалість моральних страждань може бути компенсована орієнтовно як 1 053 мінімальних заробітних плат, що також спростовує доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судами попередніх інстанцій розміру компенсації позивачу моральної шкоди, визначеної вказаною експертизою.

Посилання Сумської обласної прокуратури в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі                       № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), та Верховного Суду, викладені   у постановах від 09 жовтня 2019 року у справі № 522/17164/16-ц (провадження № 61-44705св18), від 17 січня 2020 року у справі                       № 335/2436/18 (провадження № 61-3552св19), від 05 лютого 2020 року у справі № 554/2184/17 (провадження № 61-11626св19), від 04 березня       2020 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження №61-12026св19),           від 08 квітня 2020 року у справі № 464/6418/146-ц (провадження                    № 61-45847св18), від 20 травня 2020 року у справі № 711/1542/17 (провадження № 61-26905св18), від 28 травня 2020 року у справі                    № 357/14357/17 (провадження № 61-11275св18), є безпідставними, зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що в силу частини першої статті 400 ЦПК України не належить до повноважень Верховного Суду під час розгляду справи в касаційному порядку. Крім того, фактичні обставини у зазначених справах є відмінними від фактичних обставин справи, яка переглядається.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги Сумської обласної прокуратури щодо необґрунтованості розміру моральної шкоди з посиланням на постанови Верховного Суду від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18), від 21 червня         2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18),                 від 04 грудня 2019 року у справі № 468/901/17-ц (провадження                        № 61-2934св18), оскільки у справі № 489/2492/17 позивача вироком суду було визнано винним та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 КК України,      й звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на один рік;          у справі № 464/6863/16 відносно позивача закрито кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень; у справі № 205/119/17 відносно позивача кримінальну справу закрито у зв`язку зі спливом строку давності, та звільнено від кримінальної відповідальності; у справі № 468/901/17-ц кримінальне провадження закрито у зв`язку з відмовою прокурора від підтримання державного обвинувачення. Натомість у справі, яка переглядається, відносно ОСОБА_1 постановлено виправдовувальний вирок та визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення.

Посилання Сумської обласної прокуратури в касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (адміністративне провадження № К/9901/59673/18), від 24 березня          2020 року у справі № 818/607/17 (адміністративне провадження                        № К/9901/17533/18) є безпідставними, оскільки вони ухвалені у справах з іншим предметом та підставами позовів на відміну від предмета та підстав позову у справі, яка переглядається, зокрема у справі № 464/3789/17 предметом позову є визнання протиправними дій Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові, скасування припису та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, відшкодування моральної шкоди; у справі № 818/607/17 – визнання протиправною бездіяльності державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо непоновлення виконавчого провадження та відшкодування моральної шкоди.  

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Отже рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позову про відшкодування моральної шкоди ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому касаційна скарга ОСОБА_1 , а також касаційна скарга Сумської обласної прокуратури в цій частині підлягають залишенню без задоволення.

Натомість заслуговують на увагу доводи касаційної скарги Сумської обласної прокуратури в частині непропорційного розподілу судових витрат, враховуючи наступне.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді, та витрат на проведення експертизи регламентовано в пункті 1 частини третьої статті 133, статтях 134, 137, 141 ЦПК України.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.

Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини третя, четверта статті 137 ЦПК України).

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 ЗаконуУкраїни «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої          статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених                    Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування гонорару за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого     2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (справа                           № 12-171гс19)).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод       1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 8 000 грн передбачені пунктами 4.1, 4.2 договору про надання професійної правничої допомоги  № 26/10 від 26 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 8), зазначена сума обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі, тобто є складовою частиною гонорару адвоката та належить до судових витрат. При цьому загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена договором, не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.

Крім того, за заявою ОСОБА_1 . Сумським відділенням Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Засл. проф.                 М. С. Бокаріуса проведено комісійну судову психологічну експертизу, за результатами якої експертом складено висновок № 2150/2188 від 10 січня 2020 року (т. 2, а. с. 176-195).

Згідно з квитанцією від 10 грудня 2019 року ОСОБА_1 сплачено за проведення експертизи 18 840 грн (т. 3, а. с. 7).  

Однак, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (справа № 12-171гс19) зазначено, що відшкодування позивачу судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу, підлягає пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду             від 11 березня 2021 року у справі № 283/2791/19 (провадження                       № 61-17477св20), від 21 квітня 2021 року у справі № 705/2550/16-ц (провадження № 61-17349св20).

До таких висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 20 лютого       2019 року у справі № 592/4428/16-ц (провадження № 61-24604св18), на яку посилається в касаційній скарзі Сумська обласна прокуратура.

Отже задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суду першої інстанції слід було відшкодувати судові витрати на професійну правничу допомогу та витрати за проведення експертизи пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги позивача задоволені частково на суму 600 000 грн і ця сума від суми позову (5 000 000 грн) складає 12 % у відсотковому співвідношенні до розміру задоволених позовних вимог, то з відповідача до стягненняпідлягає 960 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2 260,80 грн витрат за проведення експертизи.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що питання компенсації позивачу судових витрат, які складаються із витрат напрофесійну правничу допомогу тавитрат за проведення експертизи, вирішено судом першої інстанції відповідно до вимог законодавства.  

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір»судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судових витрат, то вони компенсуються йому за рахунок держави.

Таким чином з Державного бюджету України на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу та витрат за проведення експертизи, у розмірі 3 220,80 грн.

При цьому Верховний Суд зауважує, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).  

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду                від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження              № 14-515цс19).

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження            № 12-110гс18), постановах Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 569/5644/19 (провадження № 61-6116св20), від 19 травня 2021 року у справі № 210/1295/15-ц (провадження № 61-15655св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального                                 і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому ці судові рішення в указаній частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 , а також касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури в цій частині – без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але судові витрати розподілено з порушенням частини першої статті 141 ЦПК України, апеляційна скарга Сумської обласної прокуратури підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині розподілу судових витрат підлягають зміні шляхом зменшення розміру їх стягнення з 26 840 грн до 3 220,80 грн.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури задоволено частково та рішення судів першої і апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди залишено без змін, а в частині судових витрат змінено шляхом зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та витрат за проведення експертизи, за подання апеляційної скарги Сумська обласна прокуратура сплатила судовий збір у розмірі 3 899,16 грн, за подання касаційної скарги – 5 198,88 грн, проте підстав для нового розподілу судових витрат немає, оскільки скасування судового рішення лише в частині судових витрат не пов`язано  з позовними вимогами і не стосується суті спору.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Монагарова Ольга Яківна, залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Сумської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 серпня 2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 05 листопада 2020 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Зменшити стягнуті з Державного бюджету України на користь             ОСОБА_1 судові витрати з 26 840 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок) гривень до 3 220 (три тисячі двісті двадцять) гривень           80 копійок.

В решті рішення Зарічного районного суду міста Суми від 17 серпня         2020 року та постанову Сумського апеляційного суду від 05 листопада      2020 року залишити без змін.

Постанованабирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    І. М. Фаловська

Судді                                                                                                В. М. Ігнатенко

                                                                                                            С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук

Один коментар

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*