Головна / Тексти судових рішень / Цивільне судочинство / Постанова КЦС ВС від 16.05.2018 №548/264/15-ц

Постанова КЦС ВС від 16.05.2018 №548/264/15-ц

Постанова

Іменем  України

16 травня 2018 року

м. Київ

справа № 548/264/15-ц

провадження № 61-15660св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого – Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач – публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

представники позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідач – ОСОБА_3,

відповідач – ОСОБА_4,

представники ОСОБА_4: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області у складі судді Старокожка В. П. від 28 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області у складі колегії суддів: Карнауха П. М., Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., від 23 лютого 2016 року

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 49 000,00 дол. США зі сплатою 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення – 04 квітня 2028 року.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 04 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки.

Відповідачі свої зобов’язання за договорами не виконували, на вимоги банку не реагували, у звязку з чим  станом на 05 лютого 2015 року утворилась кредитна заборгованість у розмірі 164 465,27 дол. США, з яких: 49 688,42 дол. США – заборгованість за кредитом, 39 484,55 дол. США – заборгованість за процентами за користування кредитом, 1 217,37 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом, 66 230,02 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, 13,90 дол. США – штраф (фіксована частина), 7 831,02 дол. США – штраф (процентна складова), що є еквівалентом 2 958 730,29 грн.

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 164 465,27 дол. США, що є еквівалентом                               2 958 730,29 грн, та судові витрати.

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа – ОСОБА_4, про захист прав споживачів та визнання кредитного договору частково недійсним.  

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що кредитний договір                        від 04 квітня 2008 року укладено в умовах застосування банком недобросовісної практики введення споживача в оману, оскільки ним неправомірно визначено у пункті 8.1. договору суму щомісячного ануїтентного платежу у розмірі 562,01 дол. США, що підтверджується висновком експертизи від 31 січня 2014 року № 1186 по цивільній справі              № 548/561/13-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до нього, ОСОБА_4, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за його зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним. Оскільки у діях банку вбачається застосування обману при визначенні розміру щомісячного платежу, тому вважав, що наявні підстави для зміни даної умови договору.

Також позивач послався на безпідставність умови банку про сплату суми винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00 % від суми виданого кредиту, оскільки він не є суб’єктом отримання такої послуги (суб’єктом підприємницької діяльності).

Крім того, визначення умовою договору збільшеного від визначеного законом строку позовної давності, тобто п’ять років, є протиправним, оскільки створює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача, порушуючи принцип рівності сторін договору, тому зазначена умова має бути визнана несправедливою та зміненою.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд: визнати недійсним пункт 8.1. кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту у момент надання цього кредиту та стягнути з банку на його користь суму отриманої на підставі пункту 8.1. кредитного договором винагороди за надання фінансового інструменту; визнати недійсним з моменту укладення кредитного договору пункт 8.1. в частині визначення розміру щомісячного платежу за кредитом у розмірі 562,01 дол. США; змінити пункт 8.1 договору в частині визначення розміру щомісячного платежу за кредитом, визначивши його у розмірі 556,02 дол. США та зобов’язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів за кредитним договором з урахуванням місячного платежу у розмірі 556,02 дол. США;привести Додаток 2 до кредитного договору у відповідність із змінами у розмірі щомісячного платежу за кредитом; визнати недійсним пункт 5.5. кредитного договору щодо строку позовної давності.

Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2015 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 04 квітня                 2008 року у розмірі 162 183,83 дол. США та 250 грн, яка складається з:           заборгованості за кредитом у розмірі 49 000,00 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитому розмірі 38 935,07 дол. США;                     заборгованості за комісією за користування кредитому розмірі                                1 217,37 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором у розмірі 65 308,35 дол. США; штрафу у розмірі 250 грн (фіксована частина); штрафу у розмірі 7 723,04 дол. США (процентна складова), а всього 2 917 937,10 грн та судові витрати у розмірі 3 654,00 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Змінено пункт 8.1 кредитного договору від 04 квітня 2008 року в частині визначення розміру щомісячного платежу за кредитом, визначивши його у розмірі 556,02 дол. США замість 562,01 дол. США.

В іншій частині зустрічні позовні вимоги залишено без задоволення.

Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк» та зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, оскільки ОСОБА_3 свої зобов’язання за кредитним договором не виконав, це є підставою для стягнення з нього грошових коштів за цим договором, однак у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому, врахувавши висновок економічної експертизи від 31 січня 2014 року № 1186, суд зменшив розмір кредитної заборгованості на 0,13 % річних (0,01083 % за місяць) та на 0,17 % річних (тобто 0,01416 % за місяць) пропорційно до кількості місяців, коли діяли ставки 12,48 % та 15,6 %, а також змінив пункт 8.1. кредитного договору в частині визначення розміру щомісячного платежу за кредитом, визначивши його у розмірі 556,02 дол. США.  

Відсутні й підстави для визнання пункту 8.1. кредитного договору щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту недійсним, оскільки угода є дійсною, підписана позивачем, поняття зазначене в договорі як фінансовий інструмент не змінює його зміст та виниклі між сторонами правовідносини.

Разом з тим при укладенні кредитного договору ОСОБА_3, підписавши договір, надав згоду на збільшення строку позовної давності до п’яти років, що не заборонено частиною першою статті 259 ЦК України.

Також суд зазначив, що порушень Закону України «Про захист прав споживачів» не встановлено.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 23 лютого 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2015 року в частині розподілу судових витрат скасовано.

Стягнутоз ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судові витрати у розмірі              3 654,00 грн по 1 827 грн з кожного.

У решті – рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, виходив із того, що солідарне стягнення судових витрат чинним законодавством не передбачене. В іншій частині апеляційний суд погодився з висновком районного суду, зазначивши також,  що розрахунок кредитної заборгованості не викликає сумнівів у правильності його проведення та відповідачами не спростований.

Отже, рішення суду про часткове задоволення позовних вимог банку про солідарне стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором є вірним, висновки суду в цій частині підтверджені належними доказами та ґрунтуються на законі.

Також суд за наявних правових підстав задовольнив зустрічний позов ОСОБА_3 в частині зміни пункту 8.1. кредитного договору стосовно визначення розміру щомісячного платежу. В іншій частині позовних вимог місцевим судом обґрунтовано відмовлено.

У березні 2016 року ОСОБА_3подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та задовольнити його зустрічний позов повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами внаслідок неналежної оцінки наявних у справі доказів неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи.

Судом першої інстанції не досліджено, що включення в умови кредитного договору стягнення винагороди за фінансовий інструмент у розмірі 2 % від суми виданого кредиту у момент виданого кредиту є обманом споживача і призвело до того, що відповідач нараховував проценти на неіснуючу суму зобов’язання.

При цьому застосування судом першої інстанції дійсних процентних ставок повинно було б зробити нікчемними всі розрахунки пені і штрафів.

Також суди не врахували, що комісія, пеня і штраф підлягають обчисленню і стягненню у національній валюті України – гривні, та порушили положення пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України, стягнувши штраф і пеню, які нараховано від початку виникнення простроченого зобов’язання, тобто більше одного року.

Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.

У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 квітня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п’ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 04 квітня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого останньому надано кредит шляхом видачі готівки через касу на строк до 04 квітня              2028 року включно у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 60 900,00                       дол. США на наступні цілі: у розмірі 49 000,00 дол. США на придбання нерухомості, а також у розмірі 11 900 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3.,                       2.2.7. даного договору зі сплатою 12,00 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 2 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,48 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з пунктом 8.2. даного договору (періодом сплати вважати період з 22 до 04 числа кожного місяця).  

Відповідно до пункту 2.3.1 договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у межах 10 % річних, про що повідомляється позичальник.

У випадку несвоєчасного виконання зобов’язання позичальником, він сплачує банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення, але не менше 1 грн, а у випадку порушення позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову (пункт 6.4. договору).

04 квітня 2008 року між банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, за умовами якого позичальник і поручитель взяли на себе зобов’язання відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов’язань за кредитним договором від 04 квітня 2008 року з урахуванням додатків до нього.    

Взяті на себе зобов’язанняза кредитним договором та договором поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належним чиномне виконували, на вимоги банку не реагували, узв’язку з чим виникла заборгованістьза кредитним договором.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.  

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.                    

Згідно з статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами кредитного договору, а саме пунктом 5.1. передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, внаслідок чого нарахування банком пені відбувається в розмірі 0,15 % від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожен день прострочення (пункт 8.4.), але не менше 1 грн.

Крім того, у пунктах 5.3., 6.4. кредитного договору визначено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених кредитним договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Крім того, особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п’ятої статті 11, частин першої, другої, п’ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови вдоговорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов’язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року              № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під часукладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Проте суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що умовами договору передбачено плату за обслуговування кредиту, за надання якої можливе встановлення комісії, однак позивач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надавалися відповідачу.

При цьому банк нараховував  комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок ОСОБА_3, що є незаконним.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16.

Ухвалюючи рішення в справі, суди попередніх інстанцій зазначені вимоги закону та правові висновки Верховного Суду України до уваги не взяли та дійшли помилкового висновку про одночасне стягнення з відповідачів на користь банку комісії, пені та штрафу (фіксована частина та процентна складова).

При цьому, суди зробили правильний висновок, що оскільки взяті на себе зобов’язанняза кредитним договором та договором поруки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належним чиномне виконували, то з них підлягає стягненню на користь банку заборгованість за кредитним договором з урахуванням висновку економічної експертизи від 31 січня 2014 року                   № 1186, яка складається з боргу за кредитом, процентами за користування ним та пені.

Посилання касаційної скарги на те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків (частина третя статті 551 ЦК України) є безпідставним, оскільки до розміру основної заборгованості за кредитом входить не лише борг за тілом кредиту, а й за процентами, які обчислюються за правилами основного боргу, що разом становить 87 935,07 доларів США та перевищує розмір неустойки.

Доводи касаційної скарги щодо стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті є безпідставними, оскільки суд установив наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, – стягнув грошову суму в іноземній валюті.

При цьому, оскільки виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й пеню в іноземній валюті.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року № 6-211цс17.

Доводи касаційної скарги про неврахування вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є безпідставними, оскільки суди належним чином дослідили надані сторонами докази, не знайшли підстав для визнання кредитного договору частково недійсним з підстав, передбачених статтями 14, 19 наведеного Закону, оскільки позивач таких вимог не довів і суд таких обставин не встановив.

Визначення у пункті 5.5. кредитного договору позовної давності у п’ять років є домовленістю сторін (статті 6, 627 ЦК України), тому суди також не знайшли підстав для недійсності договору в цій частині.  

Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення комісії і штрафу (фіксована частина та процентна складова) з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог, в іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

У пункті 2 частини другої статті 141 судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача.

Таким чином, ураховуючи часткове задоволення касаційної скарги, скасування рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення комісії і штрафу (фіксована частина та процентна складова), що становить 5,52 % від суми заборгованості за кредитним договором та відмову в цій частині у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», з останнього на користь ОСОБА_3підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 242,04 грн, що становить 5,52 % від сплаченого заявником судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 23 лютого 2016 року в частині стягнення комісії й штрафу (фіксована частина та процентна складова) скасувати.

У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення комісії і штрафу (фіксована частина та процентна складова) відмовити.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 242,04 грн (двісті сорок дві гривні чотири копійки) на відшкодування сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                    Д. Д. Луспеник

Судді:                                                                                               О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк

Відповісти

Your email address will not be published. Required fields are marked *

*